Антонім до слова велелюддя ​

Безлюддя - багатолюдність // велелюддя.

Треба берегти природу, не руйнувати, а збагачувати її; природа жива, їй буває боляче, як і людині; потрібно берегти і збагачувати природу «приносити калині онуків.Усе, що оточує нас — тече і росте, літає і ходить... Вода і повітря, гори і степ, птахи і звірі. Вони, як і ми.

У них схожі до наших клопоти і проблеми. Вони люблять і ненавидять, їм буває радісно і боляче.
Тільки у нас по-нашому, а в них — по-їхньому. Але всі ми одне ціле.Людина, яка так тонко відчуває природу, одухотворює її, не може завдати їй шкоди, а отже — духовно багата.

Був собі дід та баба, та не було в них дітей. От вони собі сумують; а далі дід і каже бабі:
- Ходім, бабо, в ліс по грибки!
От пішли, бере баба грибки, коли дивиться - у кущику гніздечко, а в гніздечку качечка сидить.
От вона дідові:
- Дивись, діду, яка гарна качечка! А дід каже:
- Візьмімо її додому, нехай вона у нас живе.
Стали її брати, коли дивляться, аж у неї ніжка переломлена. Вони взяли її тихенько, принесли додому, зробили їй гніздечко, обложили його пір'ячком і посадили туди качечку, а самі знов пішли по грибки.
Вертаються, аж дивляться, що в них прибрано, хліба напечено, борщик зварений. От вони до сусідів:
- Хто це? Хто це? Ніхто нічого не знає. Другого дня знов пішли дід і баба по грибки. Приходять додому - аж у них і варенички зварені, і починочок стоїть на віконці. Вони знов до сусідів:
- Чи не бачили кого? Кажуть;
- Бачили якусь дівчину, від криниці воду несла. Така,- кажуть,- гарна, тільки трішки кривенька!
От дід і баба думали-думали: "Хто б це був? " - ніяк не вгадають. А далі баба дідові й каже:
- Знаєш що, діду? Зробимо так: скажемо, що йдемо по грибки, а самі заховаємось та й будемо виглядати, хто до нас понесе воду. Так і зробили. Стоять вони за коморою, коли дивляться, аж із хати виходить дівчина з коромислом: така гарна! Тільки що кривенька трошки. Пішла вона до криниці, а дід і баба тоді в хату; дивляться - аж у гніздечку нема качечки, тільки повно пір'ячка. Вони тоді взяли гніздечко та й укинули у піч, воно там і згоріло.
Коли іде дівчина з водою. Ввійшла в хату, побачила діда й бабу та зараз до гніздечка - аж гніздечка нема. Вона тоді як заплаче! Дід і баба до неї, кажуть:
- Не плач, Галочко! Ти будеш у нас за дочку; ми будемо тебе любити і жалувати, як рідну дитину!