Десь далеко глухо гули, мабуть, гармати синтаксичний розбір ​

Кожна людина колись навчалася у школі. Мій дідусь досі пам'ятає імена своїх учителів та іноді зустрічається зі своїми шкільними друзями. У ці моменти він любить згадувати свої роки навчання, як було тоді цікаво, навіть незважаючи на те, що це були тяжкі післявоєнні роки. Зараз школа займає дуже важливе місце в моєму житті. Тут мої улюблені вчителі і найкращі друзі. У нас дуже дружній клас. Ми допомагаємо один одному і майже ніколи не сваримося. Я люблю ходити на різні екскурсії зі своїми друзями і з нашим класним керівником. Це найкраща вчителька. Вона дуже розумна і може розповісти багато нового. Я не соромлюся звернутися до неї з питанням чи проханням. Мені дуже подобається навчатися в моїй школі. Адже вона найкраща в усьому місті. Коли замислюємося над цим питанням, то розуміємо, що насправді школа для кожного з нас значить дуже багато. Кожного ранку, йоли прокидаємося, так не хочеться йти до школи, але це на перший погляд. Мабуть, кожному з нас просто хочеться ще трішечки поспати, а потім — до школи. Що ж на мене чекає у школі? А чекає дуже багато. Це і друзі, і улюблені предмети, і вчителі, більшість з яких мені дуже подобається. А ще я дуже люблю шкільні свята. У нашій школі свят, мабуть, більше, ніж у будь-якій іншій. І це добре, адже життя, як кажуть, це не тільки будні. Особисто я дуже сумую без школи під час канікул. З одного боку, з’являється дуже багато вільного часу, а з іншого — так не вистачає цікавих уроків, веселих перерв... Я думаю, що із впевненістю можна сказати: «Школа — наш другий дім». На щастя, саме це я і відчуваю. Якщо хтось зі мною не погодиться, то сподіваюсь — це тимчасово. Я бажаю кожному з нас йти до школи із задоволенням, а повертатись із знаннями та гарним настроєм.

Сонце на небі вже не світить. Зірки вночі над нашим селом більше не всміхаються...Пташки припинили співати свої чудові пісні...

Хата сусідська більше не усміхається нашому будинку. І взагалі, більше не всміхається жоден будинок у селі.

Ручка не залазить у пенал. А пенал зовсім не хоче до портфелю. Портфельне стає на своє місце під столиком.

Усе пішло не так.

Коли бідному Бобочелу вже цей світ не милий, на його плечі лягає рука дівчини.Вона йому тихо-:тиховоритьб:

--Чому ви посварилися?

--Та з ким?

--Не зна. Просто бачу, що з кимось посварилися.

--Як це ти бачиш?

--На носі твоєму написано.

Бабочел дуже тяжко зітхає та починає розповідати все як є.

Але коли поничає казати розуміє, що воно все не так і страшно.

Він не встиг доказати, як ручка поклалася у пенал, а пенал у портфель поклався, портфель став на своє місце.

Хатинки у селі почали всміхатися, на нічному небі засіяли зорі, сонце стало гріти землю...

Як тільки вийдешь-нова гра починається, а все, що було-спливло.

От що значить сестра...