з ціх слів треба скласти твір: сонячні і теплі дні призахідне сонце, ранкові тумани, милуємось красою, жовтизна гарбуз, вплітають у коси, золоті стрічки, вплітають стрічки.​

Подвоєння приголосних утворюється:

1. При збігу однакових приголосних на межі морфем (префікса і кореня, кореня і суфікса, основи дієслова і пост­фікса, частин складноскорочених слів): роззнайомитися, оббігти; сон - сонний, туман - туманний; пасся, пере­нісся; міськком, юннат.

2. У прикметниках на -?енн(ий), -?анн(ий) (-?янн(ий)) зі значенням можливості або неможливості дії: здійсненний, прощенний, нездоланний, невпізнанний, незрівнянний.

3. У словах бовван, Ганна, лляний, овва, ссати і похідних від них.

Подовження приголосних д, т, з, с, л, н, ж, ш, ц, ч після голосного перед [я, ю, є, і] відбувається:

1. В усіх відмінках іменників середнього роду II відміни (крім родового множини): зілля, зіллям, у зіллі; сторіччя, сторіччю, у сторіччі. Але: сторіч, знань, знарядь.

Якщо в родовому відмінку множини закінчення -ів, то подовження зберігається: відчуття – відчуттів, відкриття – відкриттів.

2. Перед [я, ю, є, і] в усіх відмінках деяких іменників 1-ї відміни (чол. і жін. роду): суддя, судді, суддею, суддю, суддів; Ілля, Іллі, Іллю, Іллею; стаття, статті, статтею (але – статей).

3. Перед ю в орудному відмінку іменників жіночого роду (III відміна), основа яких у називному відмінку закінчується одним м’яким або шиплячим приголосним: зав’язь – зав’яззю, повінь – повінню, відстань – відстанню, ніч – ніччю, Січ – Січчю, суміш – сумішшю, подорож – подорожжю.

Якщо в називному відмінку однини основа закінчується на два приголосних, губний або р, то подовження не відбувається: радість – радістю, кров – кров’ю, матір – матір’ю.

4. У прислівниках типу зрання, навмання, попідтинню.

5. У формах теперішнього часу дієслова лити: ллю, ллєш, ллють.

Літо – найтепліша пора року.Гроза влітку явище часте. Наближення грози відчувається заздалегідь. Спочатку змінюється повітря – воно стає вологим і важким та ніби придавлює нас до землі. Небо поступово затягується низькими темними хмарами, закриваючи тьмяне сонце. Дзвінка тиша повисає в густому повітрі, а потім настає час вітру. Він різкими поривами хитає віти дерев, крутить хоровод з легких речей, що вирвав з рук людей чи безсоромно вкрав зі столиків відкритих кав’ярень.  І чим дужчий вітер, тим ближче дощ. Потім десь удалечині чується перший рокіт грому. Люди поспішають ховатися у приміщення. Повітря стає все важчим. А за кілька хвилин уже видно тонкий струмок яскравої блискавки, що розколює темне небо. Гримить грім – усе ближче й ближче. Наступна іскра блискавки сполохує вже зовсім поруч – і чується тріск у електричних проводах, що висять над вулицею. С першими краплями дощу напруга в повітрі спадає, стає легко дихати, віє прохолодою і свіжістю. Навкруги розтікається приємний аромат мокрої землі. Гримить усе частіше й ближче, і вулиці пустіють… Зараз почне свій дикий танок неприборкана стихія.