Навести приклади переченю з числівником та займеником

У Києві на площі перед Софійським собором – гірка із сірих гранітних брил, на якій напис: «Богдан Хмельницький. 1888». На вершині гірки – бронзовий кінь, раптово зупинений вершником у момент стрімкого руху. Навіть у житті не часто помітиш таку мить. – здибленого розпашілого скакуна. А тут усе в бронзі до найменших деталей. І так правдиво, що ніби чуєш іржання коня, удар копит об камінь, окрик вершника. Ця скульптура,
Здається, завжди стояла на площі, де 23 грудня 1648 року кияни зустрічали Богдана й очолюване ним козацьке військо після перемоги під Пилявцями. Однак народжувався монумент у муках і непорозуміннях.
Автор шедевра — видатний скульптор XIX століття, білорус за походженням, Михайло Микешин. На за вчених — ініціаторів спорудження монумента, він прибув з Петербурга й почав працювати над проектом, враховуючи побажання знавців української старовини. Історик Володимир Антонович знайомив Мике-шина з різними портретами Богдана Хмельницького, зразками військового одягу, зброї того часу. Кінь мав бути саме такий, на якому їздив Хмельницький: витривалий, маневрений, безвідмовний у битві і відданий своєму господареві. За розпорядженням козачого генерала коней приводили для моделювання в майстерню скульптора.
Задля зменшення витрат скульптор відмовився від супровідних композицій на постаменті. Бронзу одержали з переробленого металобрухту, який діставали з великими труднощами. Та влада постійно ставила перепони: Микешина виселили з будинку, за доносами наклали арешт на майно. Але і в таких складних умовах митець продовжував самовіддано працювати.
Через три роки скульптуру нарешті відлили. Це був довершений мистецький твір. До скульптору в таких скрутних умовах не лише його талант, а й наполегливість та сила волі. Він черпав натхнення не з нагород і титулів, а з власного переконання в необхідності розпочатої справи.
Встановлення пам’ятника розтягнулося на вісім років. Були проблеми з його перевезенням з Петербурга до Києва, збереженням, пошуком місця встановлення. І все ж настав довгоочікуваний день. На Софійській площі віднині височів пам’ятник Богданові Хмельницькому. Не запросили на відкриття тільки його творця Михайла Микешина: так чиновники поквиталися зі славетним митцем.
ІСторія спорудження пам’ятника Богданові Хмельницькому стала взірцем перемоги таланту митця та народного ентузіазму над бюрократичною тяганиною.

Цікаві подробиці: Всі визнають, що пам'ятник Б.Хмельницькому виглядає досить незграбним. З художньої точки зору пам'ятник має декоративно-паркову форму, тобто його риси силуетні, а не деталізовані. Таке враження, що скульптор бачив лише зменшену копію свого творіння і не уявляв як він буде виглядати в натуральну величину.
   Як виявилось, задум скульптора та архітектора був зовсім іншим — пам'ятник з самого початку призначався для розміщення на високому пагорбі, звідки він мав чітко проглядатись з усіх сторін міста. Первинним місцем розташування пам'ятника було перехрестя вулиць Сковороди та Кам'янецької. Вже навіть була відведена відповідна земельна ділянка, але була одна проблема: на даній ділянці було розміщено декілька приватних житлових будинків і місто мало надати мешканцям цих будинків нове житло. Але «прозорливі» мешканці заздалегідь попрописували у свої будинки
всіх родичів і знайомих. А згідно тодішнього законодавства, держава у такому випадку мала надати повноцінне житло всім прописаним мешканцям. От і вийшло, що замість 4-5 квартир місто мало надати понад 10 квартир.А таке «задоволення» місту було «не по кишені»... Ось і залишився пам'ятник гетьману, який мав стати символом нашого міста, нікому не потрібним. Тільки у 1993 році, коли місто мало святкувати свою 500-ту річницю, мер Хмельницького — М. Чекман — згадав за цей пам'ятник і доручив архітекторам знайти для нього гідне місце. Були різні варіанти. Найпершим і найочевиднішим було місце біля обласної адміністрації та ради. Але виникло делікатне питання: яким боком має стояти пам'ятник? Якщо обличчям до площі, до людей — то виходило, що спиною гетьмана та задом коня до входу у найвищі державні установи області. Якщо ж навпаки — то взагалі незрозуміло для чого його ставити... Коли нашим «державним мужам» розтлумачили вірогідні сценарії використання цього факту під час масових демонстрацій, вони тут же відмовились від цього місця!
   Наступним вірогідним місцем розташування пам'ятника став міст через залізничні колії на вул. Кам'янецькій. Існував проект розташування Б.Хмельницького над цим мостом. Архітектор, який це пропонував, доводив, що це буде найпередовіший проект у Європі. Пам'ятник мав кріпитись на металевих стовпах і його мало бути видно здалеку по всій вулиці Кам'янецькій. Але постало те саме питання: яким боком ставити пам'ятник — до центру чи від нього? Потім додалось ще одне: що будуть бачити водії та пішоходи, які будуть проїжджати або проходити під цією пам'яткою? Невдовзі відмовились і від цієї ідеї. А свято вже наближалось і пам'ятник мав бути десь встановлений. І тогочасний головний архітектор нашого міста М.Копил обрав, на його думку, «найменше зло» - місце біля обласної філармонії. Богдан Хмельницький і його кінь прекрасно проглядаються з вулиці Кам'янецької, і це напевне його чи не єдина перевага. Всі, навіть архітектор, який його ставив, визнають що пам'ятник поставлено невдало. Він не несе того задуму, для якого був зроблений, і він не став тим символом міста, яким мав би стати по праву. Така ситуація породила масу «народних» назв пам'ятника. Одна з найпоширеніших назв — «пам'ятник коню Богдана Хмельницького». На жаль, відхід від задуму скульптора не приніс очікуваної пошани як самому скульптору, так і Богдану Хмельницькому, якого вшанували в такий б.