Емоційно забарвлені слова вживаються з метою​

З метою більш яскравого вираження емоцій.

Объяснение:

Використовують з метою більш яскравого вираження емоцій і почуттів. Коли лексика проста і сіра, не цікаво слухати, чим більше ми додаємо емоційно забарвлених слів, тим цікавішим стає наша мова. Але занадто багато емоційно забарвлених слів теж не треба додавати.

Білий (означення) лебідь(підмет) тихо(обставина) плавав(присудок) по озеру(обставина), а поблизу(обставина) гори(підмет) були засипані (присудок) свіжим (означення) білим (означення) снігом(додаток), неначе лебединим пухом(обставина, виражена порівняльним зворотом).
Речення розповідне, неокличне, складне, сполучникове, складносурядне, складається з двох простих речень, які з'єднані сурядним підрядним сполучником а.
Перше речення - розповідне, неокличне, просте, двоскладне, повне, поширене, неускладнене.
Друге речення - розповідне, неокличне, просте,двоскладне, повне, поширене, ускладнене порівняльним зворотом.

Хто з нас не любить цікаві і веселі пригоди? А якщо ці пригоди описані в лі­тературі — це ще цікавіше. Особливо коли їх герой — дотепний барон Мюнхгаузен. Його оповіді дуже веселі і незвичайні. Автор «Пригод барона Мюнхгаузена» Рудольф Еріх Распе зміг поєднати в оповіданнях реальне і фантастичне. Кожна історія знаменитого кавалериста цікава і захоплююча. Згадаймо хоча б оповідання «Кінь на дзвіниці», коли герой приїхав до Росії взимку і прив’язав коня до маленького стовпчика і заснув. А коли прокинувся, то побачив, що кінь висить па вершечку дзвіниці. Вночі почалася відлига, розтанув сніг, а стовпчик цей був вершечком дзвіниці. Хіба могло таке статися? Ми розуміємо, що ні. Але так ці­каво читати й уявляти незвичайні події, коли все закінчується дуже добре.

Кінь часто з’являється в розповідях Мюнхгаузена. Наприклад, він гарцює серед чашок і чарок на столі, не розбивши жодної. Його задню частину відтя- ііи брамою турки, тому тварина не може напитися, бо вода виливається ззаду.

І шову пригода закінчується напрочуд дивно: військовий лікар зшив обидві половини тварини, і вони зрослися. А яка цікава розповідь проте, як МюнхгаузеЯ иконки себе за кіску і витягнув із болота разом з конем!

І ми віримо цим оповіданням, з великою охотою перечитуємо їх і сміємося,

Найцікавіше те, що за часів написання книги справді жив реальний бароЛ Мюнхгаузен. Він не дуже радів своїй славі, бо його маєток став приваблювати цікавих. А земляки барона дуже раділи цьому. Вони навіть перетворили його дім на музей на честь літературного героя. У музеї зберігалося чимало цінних речей, що належали баронові. Усі прагнули потрапити до музею і подивитися на релік* вії головного героя.

Що ж так приваблює нас, звичайних читачів, у цих неймовірних пригодах* Хіба ми самі не фантазуємо про щось незвичайне, хіба не уявляємо себе героямиЯ Ми можемо уявити себе і на ядрі, і в череві великої риби, і на Півночі, де сто« ять жахливі морози. Наша фантазія занесе нас будь-куди. Але для цього потрібно мати таку ж багату фантазію, вміння знаходити вихід із будь-якої ситуації, як головний герой «Пригод...» — барон Мюнхгаузен. Кожен може знайти в цих опо»1 віданнях щось захоплююче, цікаве, чарівне і водночас повчальне і дуже смішне. Тому ця книга стала однією з найпопулярніших у світовій літературі.