Запишіть подані дієслова майбутнього часу в таблицю у дві колонки. Визначте. чим відрізняються форми майбутнього часу дієслов едоконаного виду від дієслів доконаного виду. вийдеш, виходитимеш. оголосять, ініціювати. додам, додаватиму, вчитимеш, рубатимете, ахтимете, ахнете, сядемо, журитимусь. обдурюватимеш. обдуриш, ляснуть, грітиме, об'їджатиму, об'їду, доведу, шпурне, муситимете, евакуюватимусь, доводитиму. асимілюють. усміхатиметься

Ось і минув іще один день марного чекання на твій приїзд додому. Минають дні за днями, тижні за тижнями, місяці за місяцями, а тебе все щось не відпускає приїхати до мене, до твоєї мами. Якби ти знав, дорогий мій сину, як важко мені бути в чотирьох стінах наодинці зі старістю. Я все прекрасно розумію: в тебе своє життя, дружина, син, робота… Але ж я — твоя мати, котра дала тобі життя, важко ростила тебе сама, долаючи труднощі. Тому, мабуть, і народила тільки одного сина. Більше не змогла б поставити на ноги.Я леліяла тебе, як квіточку. Коли хворів — ночей не спала, часто працювала неповний робочий день, бо ж не було тебе на кого зоставити. Бувало, що й недоїдала. Твій батько нас залишив, коли ти ще був маленьким і дуже хворів. Він злякався труднощів. Та й батьки його нашіптували, що я маю тільки гарну довгу косу, а ні статків моя родина не нажила, ні вищої освіти мені не дала.Я все витримала, хоч інколи хотілося руки на себе накласти. Гірко плакала ночами, а раненько йшла до роботи. Водила тебе спершу в садок, згодом — до школи. Коли тобі виповнилося 11 років, я зустріла собі пару, але той чоловік не зміг стати тобі батьком. Його не цікавила дочка від першого шлюбу, а тут іще й ти. І я знову добивалася всього сама. Придбала квартиру, все, що треба було для життя, вчила тебе. Всю свою ласку й любов віддавала тобі одному, виконувала всілякі твої забаганки. Потім ти служив в армії — і моє серце заходилося тугою. Молилася, щоби все в тебе було добре, щоб не забрали тебе до Афганістану.Плакала ночами, просила Матір Божу, щоби захистила тебе в чужому краю. І, слава Богу, дочекалася тебе з армії. Якось раптово ти одружився. В мене народилася внучка. Я любила всіх вас, але… не була чомусь зігріта вашою любов’ю. Все робила сама. Поки ви спали, я піклувалася, щоб вас чекав смачний сніданок, чистий одяг. Як не старалася, а невістка лише раз назвала мене мамою. Мені було прикро, та я мовчала…А потім ви раптово переїхали до свахи. Потім я пережила зраду твого вітчима. Ми розлучилися. І ось я сама. Була родина — і не стало. Тиша в квартирі… Її порушує тільки цокання годинника й муркотіння кішки.…Навідувався до мене ти, сину, рідко. Завжди поспіхом. Коли я ще працювала, то за роботою і між людьми час збігав швидко. А як пішла на пенсію… Часу багато, не маю куди себе подіти. Щоб не збожеволіти від самотності, переїхала в містечко свого дитинства. Але й тут у кожного — свої проблеми. Старих друзів розгубила, нових не придбала, а відстань до тебе, сину, стала більшою.З першою дружиною в тебе не склалося. Ти одружився вдруге. Я розумію, що клопоту тобі додалося, але моє серце так хоче тепла й уваги від рідного сина. Я часто згадую, як ти був маленьким, як допомагав мені. А тепер сапаю грядки сама. Тримаю невеличку господарку, город. Передаю вам сумки, а ви часом і подякувати забуваєте. Але я мирюся з усім, аби вам було добре.Особливо гірко мені, коли ти забуваєш привітати з днем народження, Новим роком… Дужче болить, що син забув про рідну матір. Коли ти був малим, а я інколи плакала від якоїсь безвиході, ти обнімав мене рученятами й шепотів: «Мамулечка-красотулечка, не плач. Я виросту, стану твоїм оборонцем і нікому не дам тебе скривдити».Де ж ти тепер, мій оборонцю? Чому не борониш мене? Наприклад, від злого сусідського слова. Бо як жінка на старість залишається сама, то вона нікому не потрібна, і кожен норовить ноги об неї витерти й боляче вдарити словом у саме серце. Почуваюся корчем при дорозі, якого кожен скубає. Приїдь, сину, розрадь мене у важку хвилину, витри мої пекучі сльози, дай прихилити свою сиву голову до твого мужнього плеча…З любов’ю — твоя мама.

Суми – невеличке місто за мірками сучасних європейських мегаполісів, лише 270 тисяч жителів, але привабливе своїм тихим спокійним життям. Вулиці тонуть у зелені, де-не-де височіють дзвіниці церков та храмів, найвідоміші з них Преображенський та Троїцький собори.За давньою легендою, свою назву поселення отримало в 17 столітті завдяки козацькій знахідці – біля річки, що впадає в Псел, до рук козакам потрапили цілих три сумки з грошима. Відтоді і річка стала Сумкою, і місто Сумами. У центрі навіть пам’ятник споруджено на одній з центральних вулиць у вигляді фонтану-колодязя з підвішеною торбою. Всі, що минають його, обов’язково змочують у ньому свої гаманці, щоб привабити гроші.А візиткою міста є дерев’яна альтанка з мереживною різьбою, побудована без єдиного цвяха, до речі, єдина споруда з дерева, що вціліла під час фашистського нашестя. Кажуть, її побудовано саме на тому місці, де колись намагалися знайти нафту, і ось тепер замість бурової вишки, на щастя, височіє ця гордість сумчан, обсаджена пишними рожевими флоксами.Дуже полюбляють і сумчани, і гості міста відпочивати у міському Парку культури імені Кожедуба, адже тут часто відбуваються різні виставки, фестивалі та інші культурні заходи. Для тих, хто захоплюється спортом, є стадіон «Ювілейний». А ще улюблені місця сумчан – звичайно ж, пляжі на березі Псла.Хтось сперечатиметься, що є на світі і гарніші місця, ніж Суми, але для жителів міста воно найпривабливіше і найрідніше.