Чому я пишаюся своїм товаришем +фразеологізми це для 6 класу до пліс

У мене є товариш, якого звати Ілля. Він має світлу голову, є бистрим на розум. Ілля дуже чемний хлопчик. Він завжди швидко приходить на до коли я цього потребую. Я також намагаюсь бути гарним другом для нього. Але чи завжди я можу ним пишатися? Я вважаю, що так. Ілля - це мій близький товариш, з якого я можу брати приклад.

Чому ж Я пишаюсь своїм товаришем? Я пишаюсь ним тому, що він зміг виграти важливий для нього конкурс з англійської мови. Наступного навчального року Ілля поїде навчатись, до Англії. Всього цього він досяг своїми стараннями. Цього року Ілля показав, як важливо бути беручким до праці. Як каже мій товариш, працелюбність – запорука успіху. Якщо весь час лічити ворон, то досягти чогось не вдасться ніколи. Я вважаю, що мій друг — гідний приклад, для наслідування. Саме тому я ним по-справжньому пишаюсь!

Фразеологізми у тексті: світла голова; бистрий на розум; беручкий до праці; лічити ворон.

Мое літо було дуже цікавим, я провела багато свого часу на природі, гуляла с друзями.

Я була у бабусі у селі, там було теж цікаво, кожного дня бабуся годувала мене смачно їжаю, як без цього, я познайомилась с новими друзями, їх знали Оля та Саша, мы ходили на озеро купатися кожного дня (ну добавь там ещё что-то)

Кожні вихідні я їздила з батьками на природу, иноді на річку иноді у ліс.

Також літом я була на морі, там я купалась кожного дня, погода була чудова, мені дуже сподобалося мое літо.

(проверь внимательно текст чтоб ошибок не было, я то я плоховато укр знаю)

Ну тут надо подумать... Кто вообще такое задаёт...
ПРИГОДИ ЖОЛУДЯ В КРАЇНІ ВАД
Повість-казка

На самій верхівці Дуба звив собі гніздо Грак, трохи нижче—Голуб. У кількох дуплах жили три брати Шпаки. Під найбільшою гілкою зліпила собі глиняне гніздечко Латівка, обіч неї, в щілинці, хазяйнував Горобець. А під найширшим листком нидів Слимак.
Так вони й жили: навесні щебетали-воркували, цвірінькали, вигравали, влітку викохували дітей, а восени хто линув до теплих країв, а хто й бідував усю зиму в холодному дуплі. Звик старий до своїх мешканців, заприязнився з ними і вже не уявляв собі іншого життя.
Та ось однієї весни на наймолодшій гілці, якій нараховували триста тридцять років, з'явилась квіточка, а потім і Жолудь. Дуб наче розуму позбувся, день і ніч очей не змикав заради сина. Прикривав його своїм листям від дощу, спеки, рятував від мошкари та мух. А Жолудь ріс, наносі і її й живильними соками, наливався, міцнів, доки виріс у славного рудощокого хлопця.
Ті що більше пестив Дуб сина, то нуднішою вида-палась синові батькова приязнь, Не тішили одинака ні казки про сиву давнину, ні пісні пташок, ні повчання, ані зітхання старого. Гойдаючись на гілці, Жолудь кепкував з усіх, дратував усіх, витівав, що хотів.
Одного тихого вечора, спіймавши у ставку, що під дубом, комаху, Жаба готувала вечерю для своєї родини й гукала дочку:
— Катре, Катре, Катре!
— Ну, ну, ну? — лінувалася та зворухнутися з місця.
— Дай ніж, дай ніж...
— Який, який, який?
— Гостр-р-рий, гостр-р-рий, гостр-р-рий.
Сидячи на лататті, Катря лупала витрішкуватими очима й не рухалась. Почекавши трохи, мати завела знову:
— Катре, Катре, Катре!
— Ну, ну, ну?
Жолудь надумав її злякати. Раденький собі, скочив з гілки й бебехнув у воду біля самісінької Катрі, аж оббризкав її. Злякавшись, уся жаб'яча сім'я пірнула під воду та причаїлася у намулі.
А Жолудь реготав на завойованому листку, аж за живота брався: так сподобалося, що жаби його бояться.
Старий Дуб насварив би за те пустуна, та, наче навмисне, було тихо, і вітерець не ворухнув на ньому жодного листочка.
Тільки причепа Шпак розбудив братів і все ніяк не міг запокоїтись:
— Ось він, ось він, ось він! Бешкетує недоросток, бешкетує недоросток!
А брат йому й підтакує:
— Геть його, геть його, геть його!
Розбуджений Горобець виткнув голову зі своєї щілини і спросонку накинувся на всіх: