З іменниками лев, бостон - складіть речення так, щоб вони виступали то як загальні, то як власні назви.

Пізньої осені маленькі близнятка Оля й Ніна гуляли в яблуневому саду. Був тихий сонячний день. Майже все листя з яблунь опало і шурхотіло під ногами. Тільки де-не-де на деревах залишилося пожовкле листячко.

Дівчатка підійшли до великої яблуні. Поруч із жовтим листком вони побачили на гілці велике, рожеве яблуко.

Оля й Ніна аж скрикнули від радості.

— Як воно тут збереглося? — з подивом запитала Оля.

— Зараз ми його зірвемо, — сказала Ніна і зірвала яблуко.

Кожній хотілося потримати його в руках.

Оля хотіла, щоб яблуко дісталося їй, але вона соромилась зізнатися у цьому, а тому сказала сестрі:

— Хай тобі буде яблуко, Ніно…

Ніні теж хотілося, щоб яблуко дісталося їй, але вона теж соромилася висловити це бажання, тому сказала сестрі:

— Хай тобі буде яблуко, Олю…

Яблуко переходило з рук у руки, дівчатка не могли дійти згоди. Та ось їм обом сяйнула одна й та ж думка: вони прибігли до мами радісні, схвильовані.

Віддали їй яблуко.

В маминих очах сяяла радість.

Мама розрізала яблуко і дала дівчаткам по половинці.

Объяснение:

Восени близнятка Оля й Ніна гуляли в яблуневому саду. Майже все листя з яблунь опало і шурхотіло під ногами. Майже не зоставалося пожовклого листя. Дівчатка побачили велике рожеве яблуко на одній з гілок яблуні. Вони аж викрикнули від радості. Оля запитала - як воно тут зберіглося?. А Ніна захотіла зірвати яблуко. Кожна з дівчаток хотіли з'їсти це яблуко. Вони соромилися сказати, що саме вона хоче його зкуштувати. Яблуко переходило з рук у руки, дівчатка не могли дійти згоди. Але потім вони вирішили віддати яблуко мамі. В маминих очах сяяла радість. Розділивши яблуко вона дала дівчаткам по половинці.