Поставте розділові знаки на межі предикативних частин безсполучникових речень, поясніть їх уживання. +1.1. Часом думає Решетняк хто щасливіший на світі за люди­ну? 2. Визорилось небо поля потонули в імлі, у синіх смерках. 3. Крізь проломи цегельні невтомно змигують вії зірок своїм життям живуть, вам ніби лиш натякають на щось незвідані зо­ряні глибини. 4. Обсерваторний люд, певне, ще спить ніякого руху. 5. Звідси людина намагається проникнути в глибини світо­будови звідціль чутливі антени ловлять таємничу, нерозшиф­ровану мову пульсарів. 6. Сергій у захваті весь цей рух, плав­кий, шукаючий, по невидимій градусній сітці, створює настрій урочистості, священнодійства (О. ГончарII. 1. Село віддалік темніє дими з димарів комусь пахнуть затишком, вечірнім солом'яним духом. 2. Закуто все тут панує диктатура льодів. 3. По міцному злеглому снігу наблизилися до крайніх хат, до чийогось садка з старезними яблунями по­ кручені стовбури коліна свої старечо повигинали вивернуті гілки аж по снігу лежать. 4. Встає ліс, начаєний перед боєм ви­ свистує темрявою нічний вітрюга небо свистить своїми небес­ ними соснами. 5. За якусь годину до заходу сонця в радгоспі зчинилася колотнеча кілька пострілів віддалено пролунало в степу прокушпелили, ганяючи сюди й туди, верхівці. 6. Мимо­ волі зітхнув стільки разів смерть зазирала в вічі, починаючи від самого кордону. 7. Не бігло щоб, а неслось, розтрясалось, летіло оце він любить. 8. Чиста-чиста, наближаючись, біліє хустина навстріч гарбі Пріся виходить до шляху (О. Гончар).​

Кожна людина починається зі знання свого родоводу. А її коріння закладене в батьківській домівці, в материнській пісні. 

Батьківська хата — це те, що завжди згадується, сниться, що ніколи не забувається і гріє теплом спогадів. 

Усіх членів сім'ї завжди об'єднував живильний родинний вогник. Від матері до доньки передавалися старанно вишиті рушники, сорочки; від батька до сина — земля, любов до неї, вміння відчувати її біль, чути її голос. 

І до сьогодні зберігаються ці родинні Традиції. Сім'я, що не вберегла вогника, накликає на себе біду. Вогонь здавна оберігав оселю, біля нього росли діти, він вважався священним. 

Раніше біля вогню довгими зимовими вечорами збиралися за вишиванням чи куделею. Тут, біля родинного вогнища, навчали поважати свій рід, розповідали про його старійшин, про те, як вони жили, що робили, як співали пісні. Тут навчали поважати людей, бути добрими, чуйними до своїх близьких, навчали дітей допомагати один одному, любити одне одного. Зібравшись усією родиною, вирішували, як мають відзначати свята, як мають жити, щоб не було соромно перед людьми. Хата дає селянинові надійний захист, оберігає від негараздів, дарує світ. 

Такі спільні зібрання біля родинного вогнища залишались у пам'яті людини на все життя як найсвітліша згадка про своє дитинство, про свою сім'ю, про родинні традиції. Про це так гарно написав Андрій Малишко: 

Та де б не ходив я в далекій дорозі, 

В чужім чи у ріднім краю, 

Я згадую вогник у тихій тривозі 

І рідну хатину свою. 

Бо дивляться в далеч засмучені очі, 

Хоч тінь там моя промайне. 

Бо світиться вогник у темнії ночі, 

Мов кличе додому мене! 

Баржею,огорожею,межею,душею,Польщею,площею,лівшею,гущею,кашею,сажею,дачею,вдачею,втечею,мишею,тишею,пащею,задачею

Объяснение:

Закінчення залежить від букви на яку закінчується слово(в орудному відмінку однини іменники першої відміни твердої групи мають закінчення -ою,після голосного та апострофа -єю, після букв м'якої та мішаної груп -ею)

1)Я гуляла Польщею і насолоджувалася(насолоджувався) краєвидом.

2)Я гуляла(гуляв) дачею і побачила(побачив) щось підозріле

3)Дівчина йшла баржею

4)З кухні мама йшла з ароматною кашею

Прости я больше не могу придумать предложения)