План тексту: НЕВИРОСТУТЬ ДЗВІНОЧКИРозквітнув край асфальту тендітний дзвіночок. Яскравосиній, високий, свіжий, як краплинка джерельної водиці.Якби відквітувала квіточка, насіння дозріло б і наступноголіта вже двоє дзвіночків виросло б, землю прикрасило б, душузвеселило б. Не виростуть дзвіночки. Йдучи надвечір вулицею, усі побачили, що немає квітки. Чиясь безжалісна рука не втрималася, щоб грубо, похапцем не висмикнути з корінням.Брати чуже - не можна. Це відомо всім. Чуже брати ганебно, соромно, неприпустимо. Це тлумачать батьки й вихователі.Ось і не зайде комусь із нас у голову прихопити чужі речі.А брати те, що належить усім, виходить, можна? І падають обірвані квіти, оббите листя, никнуть покалічені гілки.Х іба невідомо, що рослини тисячами в допомагаютьлюдині існувати й жити? Вони і «зелені леген і», й сировинадля промисловості, і краса земна... І лише людина може або звдячністю прийняти цей дарунок життя, або все це підступнознищити. І забувати це ніколи не можна​