Весною жодна чайка не гніздилася на луках, а всі тулилися на островах, як би не було тісно.Люди раділи і сумували, бо було щось не так, і вони не помилились.Весна і осінь були посушливими:сонце палило пшеницю на полях у людей картоплю і все що росло.Дощів не було, а джерела, які були дуже глибоко, теж кудись зникли.На луках, де колись були чайки можна було ходити в черевиках.Лише на левадах у сажалках було не багато води, бо вони були внизовині і викопані глибоко.З під торфу ще просочувалась вода, і чайки вивели на островах дітей, і раділи воді.Проводжали чайок чи не всим селом і чекали з нетерпінням їх прилету.І кожен, хто жив на леваді, старався зробити копанку, щоб на весні чайки поселилися у нього. І кожної весни вони прилітали на радість людям, оселялися у того хто цього хотів.А в перший день, коли прилетіли, вони зібралися на Захаровій леваді, ніби всим показуючи хто перший викопав копанку.Захар вітав їх, і показував руками, що вони можуть летіти куди захочуть, ніби він їх відпускав.