Перепишіть, підкресліть додатки, в дужках позначте, прямий чи непрямий зв’язок 1. Потреба людини у чистій воді постійно зростає.2. Берегти воду – значить економно витрачати її.3. Але не слід забувати вчасно закривати крани.4. Довгий шлях проходить вода, щоб очищеною потрапити в наш дім. 5. Добре було б систему, яка очищала б уже використану воду і кілька разів повертала її для потреб заводів і фабрик.6. Розливаючись по поверхні води, вона заважає птахам плавати, а мешканцям підводного світу дихати.7. Шкідливі гази повертаються до нас дуже небезпечними кислотними дощами.8. І, звичайно, треба берегти…ліси.9. Вони притягують до себе воду, зберігають її. Без лісів земля перетворить на пустелю.10. Адже все в природі пов’язане між собою.

Україна — благословенний край. Буяють тут зелені сади, наповнюють груди вільним повітрям безмежні степи, пливуть із минулого в майбутнє могутні річки, зливаються з горизонтом золоті хлібні лани.
Здається — кращого немає Нічого в Бога, як Дніпро Та наша славна країна...В Україні, славній своєю красою, народився Тарас Григорович Шевченко — великий український народний поет. У тяжких кріпацьких злиднях минало його дитинство. Але була в маленького Тараса мати з люблячим серцем, був батько з лагідними очима, дідусь з мудрими розповідями про героїчне минуле рідного краю:Село на нашій Україні —Неначе писанка село,Зеленим гаєм поросло...Сам Бог витає над селом.А потім не стало рідних. Хлоцець-сирота опинився в чужому холодному Петербурзі — не стало й Батьківщини . Спогади про рідний край, щира любов до нього, тута за Україною зустрічаються у віршах молодого поета.Україно, Україно!Серце моє, ненько!Як згадаю твою долю,Заплаче серденько!Опинившись у засланні, Шевченко линув думкою в рідні місця. Ходив берегом мертвого Аральського моря, а очі бачили розкішну природу України:Тихесенько вітер віє,Степи, лани мріють,Меж ярами над ставамиВерби зеленіють.Як не вистачало Шевченкові, насильно відірваному від України, її зелених гаїв під блакитним небом, пахощів квітучих садів, співу соловейка під золотими зорями, величного спокою замріяних могил! З яким розпачем поет, закинутий злою долею в чужі казахські степи, промовляв: «0 доле моя! Моя країно! Коли і вирвусь з цієї пустині? »Після заслання Шевченкові не дозволили оселитися в Україні. І лише після смерті Тарас Григорович, для якого не було «на світі України», не було «другого Дніпра», назавжди повернувся на свою прекрасну омріяну Батьківщину.