5 и 6 УМОЛЯЮ ОТВЕТЬТЕ У НАС КР

Строката мати

Давно це було, ще до того, як народилися ми. Зозуля робила свою справу. Вона підкидала синичкам сорокопудам та іншій лі­совій дрібноті свої яйця, а ті виховували під­кидьків.

– Ти все співаєш, а на старість залишишся сама, як пень без пагонів, – казали птахи зозулі.

Та ж у відповідь лише сміялася:

– Ви все своє життя із пелюшками та ко­лисками промучитеся, а я своїх дітей, як буде треба, знайду і примушу годувати себе. Закон є закон!

Однак доля зле жартує з тими, хто споді­вається задарма прожити вік. Коли настав час, усі зозулині діти не визнали строкатої матері, відмовилися доглядати її. І застогнала пташина. Перші в її житті сльози покотилися з очей. На галявині, куди вони впали, розкрили свої білі вінки квіти. У народі їх так і називають – зозулині сльози. Ботаніки ж дали їм назву зозу­линець плямистий.

Чи доводилося вам гати, щоб зозуля плакала? Ніхто цього не бачив. Тому про без­турботну, самовпевнену людину, яка починає бідкатися, коли потрапить у скруту, кажуть, що вона ллє зозулині сльози. А матерів, котрі не хочуть доглядати своїх дітей, зневажливо нази­вають зозулями (З кн. «Українська міфологія») (171 слово).