Нужно чтобы обьяснили почему в местах где коми почему они там Зима – чарівна пора року. Мені подобається, коли надворі ясна морозна погода та падає сніг. На вікнах з’являються вигадливі малюнки Коли все навкруги стає білим, здається, що ти потрапив у зимову казку. Взимку можна кататися на санках, лижах, гратися в сніжки та ліпити сніговиків. Коли взимку надворі сильний мороз, то спочатку навіть не хочеться виходити з дому. Проте коли йдеш по засніженій вулиці, а сніг під ногами весело скрипить, на серці стає так радісно! Головне в таку погоду – не стояти довго на одному місці. Коли рухаєшся – ходиш, бігаєш, катаєшся на санках – замерзнути неможливо! У січні ми відзначаємо найцікавіші свята – Новий рік та Різдво. У цей час збираються всі близькі та друзі, а мама готує смачні страви. Мені подобається, коли підчас зимових свят у вікнах усіх квартир мерехтять різнобарвні лампочки. Найприємніше в новорічних святах – дарувати та отримувати подарунки. Колись я вірив, що їх приносить Дід Мороз і писав йому листи. Проте й отримувати дарунки від батьків дуже цікаво!

Сніг ще осідає, і поверх криги дзюрчить тала вода, але верба вже починає оживати. Із набухлих бруньок розпускаються ніжні й пухнасті котики. Так їх називають у народі. 
Доторкнешся до цих оксамитових пуп’янків і, здається, відчуваєш тепло. Верба – дерево весни, зазвичай росте на берегах річок, понад ставками та озерами. Старожили розповідають, що вербу висаджували ще й біля копанок. Чимало її розрослось у с. Погреби та у сусідній Бабичівці Глобинського району. Учні місцевої школи вже перевірили: верба починає розпускатися. 
— Ми щовесни гаємо за котиками, щоб не проґавити. Бо вже не перший рік йдемо з хлопцями на берег Сухого Кагамлика й обережно зрізуємо вербові гілочки. Першими з усіх учнів даруємо котики дівчаткам-однокласницям на 8 Березня. Не забуваємо і про вчителів. Та й вдома обов’язково вітаємо наших мам і сестричок, – каже 13-річний Костя Ситник, учень бабичівської школи. 
Переповідають, що вербову гілочку як символ України повіз із собою у заслання Тарас Шевченко і посадив її у казахській пустелі. З тої гілочки виросло велике дерево, яке люди назвали вербою Тараса. Подейкують, що згодом ще 200 вербичок виростив він з її гілок. Вербовий гай у засланні нагадував Тарасу Шевченку про рідну Україну.