9. Потребує редагування речення: A. Тополі й верби стоять обабіч вулиці, підпираючи високу баню неба, Б. Оглядаючи хворого, у лікаря виникли сумніви щодо діагнозу. B. Лось лежав на боці, відкинувши ноги, і тепер здавався ще більшим. Г. Джміль, перепочивши на кущику чебрецю, починає обстежувати пагорб. Д. Мисливці якраз наїхали з міста і, нічого не вполювавши, сіли вечеряти.

Слово... Буденність і значущість. Простота і таїна. Звичайність і магія. І це все вміщається у слові. Мабуть, коли створювалась мова як засіб спілкування, людство ще не усвідомлювало до кінця силу слів. Бо якось би убезпечило себе від його смертоносної дії. Слова зради, підлості вбивають щось значуще, що існує в людині заради добра і милосердя. 
Щастя і горе, радість і смуток - усе може бути в одному слові. І єдина залежність від контексту вимовлених слів та від почуттів, що закладаються в цьому слові. 
"Яке щастя!" - і руки простягнені назустріч синочкові, який тупцяє по зеленому моріжку, усміхнені оченята звернені до матусі, до всього доброго світу, до людей, які ще не встигли для цього маляти зробити нічого злого і підступного. Це все ще попереду, а сьогодні - зелений моріжок, лагідні руки мами, барвисті метелики, що розважають і бавлять маленьку людину. 
"Яке там щастя!" - і зболені очі старенької жінки опущені донизу, до долоні, що простягнена за милостинею. Роки прожиті. Доля не була ласкавою, багато довелося пережити: відривала від себе останній шматочок, економила кожну копійку, аби дітям було добре, щоб вони жили краще, ніж батьки. І ось... Рідні діти відцурались, кажуть, що в них теж не вистачає грошей, що треба до зими встигнути ремонт у квартирі зробити, тож до матері вони не наїздяться, не вона одна бідує: он скільки таких пенсіонерів. Але ж тим пенсіонерам (кого вона знає) хоч інколи діти допомагають, а то й забирають до себе, щоб доглядіти до смерті. Але це в інших, а в неї... Тепер ось - доводиться просити на шматок хліба, соромно й очі підвести, бо тяжко працювала весь вік, а на пенсію, виходить, і не заробила. 
"А щоб тобі щастя не було!" - і злобно перекошений рот, люттю налиті очі. Страшно в такі очі зазирнути, бо повіє від такого погляду таким мороком злоби й ненависті, що аж кров у жилах застигне. І слово в устах такої людини звучить зловісно й страшно. Найтемніші закутки відкрилися в душі й вихлюпнулися назовні через слово, боляче зачепивши когось із ближніх. 
Слово одне, а бач, що воно може. Та все ж людина придумала слова не для зла, не для нападу, а для добра і взаєморозуміння. Тому, коли почуєш щось недоброзичливе, то знайди відповідник доброго слова і злоба, як хвороба, відступить. Шануй і бережи добре слово на всі випадки життя, і добро, створене тобою, тобі ж і повернеться, а на землі ще однією доброю людиною стане більше.