Всі прислівники і дієприслівники у творі Поляна ця, подзьобана струхлявілими пеньками, викружилася крайосичняка, трохи на згірку. Ранньої весни вона перша вбиралася квітами, іхутко тут виганялась така висока трава, що в ній, прилігши, лось мігсховатися до половини. Тепер поляна пустельна, як і все навколо; лосьзастиг нерухомо, втупившись круглими очима в стіну лісу попереду себе, —якраз туди, звідки завжди сходить сонце. Помалу лось заспокоювався. Такстояв, а навкруги, розвидняючись, світліло, виразніше малювались осики, повітря між ними глибшало й прозорішало, і тиша з настороженої й сліпоїставала спокійна й осмислена, в ній уже не чулось того страху, щодонедавна. Лось сподівався побачити схід сонця, і коли під його променямизабронзовіли верхівки, коли віття скупалося в його усміхові, то лось наче ажполегшав, ще більше пострункішав, і в очах появився золотавий сплеск, який надав їм виразу одвічного розуміння життя природи і її таємниць. Щетрохи постоявши, побачив біло-рожевий диск, який спливав на пустелізимового чистого неба, — і гойднув розлогими рогами, — так, наче вітавйого.Проте, коли йшов до річки, раптом знову вчулося жалібне поскрипуваннягілляки, і лось, який уже встиг забути про нього, знову захвилювався, зновунасторожився, а в ногах прокинулося бажання бігти й тікати. Але переборовсебе і донизу спускався повільно, хіба що частіше й сторожкіше озиравсядовкола. Вітер, як і перше, дув із залужжя, він був просякнутий холодом тазапахом сіна, що в стіжках стояло на правому березі. Стежечка ледьпротоптана — по ній почали ходити не так давно, — і лось принюхувався, чине пройшов по ній вовк, або лис, або людина. Але потім тільки вчорашнісліди ворони та ще осторонь — ямки од заячих ніг. Спустився на берег. Натому боці, ген під обрієм, примостилося село, а над ним посотались угорусірими верболозами дими з коминів. На далекий горб пнуться санкиоднокінь, ось вихопились на маківку — та й спливли по той бік…