Прочитайте уривок та доведіть що це текст, та до якого стилю він належить. Товариш — це людина, пов'язана з кимось почуттям дружби, щирий приятель; однодумець, спільник: «Хоть ти і Грек,  та цар правдивий, Тобі латинці вороги; Я твій товариш буду щирий» (І. Котляревський); «Хто ж не мріє мати вірного товариша й самому бути таким!» (О. Гончар Усі похідні від нього мають саме цю семантичну основу: товаришка, товаришувати,  товаришування, товариство та ін. Будь-кого товаришем не назвеш. Для цього в нас здавна існують слова пан, пані, панна, добродій, добродійка. Вони вживані як самі, так і з означеннями шановний, вельмишановний, поважний, високоповажний, ласкавий і под.Слово пан має два значення: представник панівного класу і форма звертання, прийнята в суспільстві. Воно вживається в сімох слов'янських мовах — українській, білоруській, польській, чеській, словацькій, верхньолужицькій, нижньолужицькій. Наша мова розрізняє два зна­чення слова пан навіть граматично: пани — представники панівного класу і панове — множина при звертанні без­відносно до класової належності.Деякі мешканці України, що досі перебувають у полоні облудних ідеалів радянської доби, категорично виступають проти слова пан як форми звертання. І посилаються при цьому на Тараса Шевченка, який «не любив панів», та на наявність у нашій мові слів на кшталт панщина, запаніти тощо. Але ж наш Великий Кобзар уживав пан та похідні від нього і в другому значенні — як форму ввічливого звертання. Наведу кілька прикладів за «Словником мови Шевченка і вам,  панове-молодці,  Преславнії запо­рожці, За честь, за славу, за повагу; Нехай вам,  панове товариство,  Бог допомагає; Панно,  пташко моя! Панно,  доле моя! Не соромся,  дай рученьку, Ходім погуляймо; Цілую твою стару пані,  твоїх молодих діточок; Вельми і вельми шановная і любая моя пані Мар'є Василівно!Українська дорадянська література, листування діячів нашої культури є для нас належним дороговказом у виборі форм звертання. Наприклад, Леся Українка до своїх близь­ких подруг зверталася: «Дорога товаришко!» (до Ольги Кобилянської),  «Товаришці на спомин» (вірш-звертання до Антоніни Макарової). У більш офіційній ситуації вживала слів добродію, добродійко, пане, пані. У запорізьких козаків у пошані було звертання пане товаришу!, панове това­риство!Фальшивість слова товариш у звертанні до першої-ліпшої людини (це все одно, що кожну жінку називати високим ім'ям кохана) одразу викликала появу не зовсім рівноцінних, а то й цілком недоречних замінників: мужчи­но!, женщино!, дєвушко!, дамочко! (Мабуть, могли б дійти й до самице!, самчику!)Отже, без вагань повертаймо те, що належить нам як спадок. Пан (пані) треба вживати перед прізвищем, ім'ям,  назвою посади, перед службовим чи науковим званням: пане Петренку!, пані Катерино!, пане майстре!, пане інже­нере (професоре, лікарю)!, пані вчителько!, панно Лесю! Добродію! (добродійко) застосовуємо при звертанні без імені та прізвища: «Дякую Вам,  добродію,  за тепле слово!»​