1) Пам’ятник галушців Полтаві – символічний пам’ятний знак на честь традиційної для регіону Полтавщини страви української кухні, один із міських символів уособлення щедрості й добробуту2)Дерев’яна стільниця вкрита українським вишитим рушником, а на ній – величезна ложка й тарілка з 12 галушками – саме так виглядає популярний пам’ятник галушці, авторами якого стали народний художник України Анатолій Чорнощоков і скульптор Микола Цись. (3)Відкриття пам’ятника Полтавській галушці відбулося 1 квітня 2006 року, на 197-річчя з дня народження Миколи Гоголя, який колись прославив цю страву на сторінках своїх творів. (4)До речі, на Соборному майдані проходить і традиційне свято галушки, на ньому кожен може спробувати популярну українську страву, потанцювати та подивитися українські театральні вистави.Тип речення: А складносурядне Б складнопідрядне В просте ускладнене Г складне безсполучникове Д складне з різними видами зв’язку6.З’ясуйте тип кожного речення в тексті (цифра позначає наступне речення Речення (текст)(1) Українська народна пісня «Щедрик» в оригінальній обробці композитора Миколи Леонтовича підкорила світ і стала символом Різдва.(2)Ця пісня бере свій початок ще з дохристиянських часів;мотив вважали магічним, його наспівували, вітаючиприхід нового року.(3) Найважливіша подія в історії «Щедрика» відбулася в Києві в 1916 році: хор студентів Київського університету вперше виконав «Щедрика» – і мелодія полетіла у світ.(4) Більше ста років український «Щедрик» мандрує планетою, а його мелодія раз у раз з’являється в рекламі світових брендів.Тип речення: А складносурядне Б складнопідрядне В просте ускладнене Г складне безсполучникове Д складне з різними видами зв’язку​

Вихідний день на початку травня видався дуже теплим і сонячним. Мій клас вибрався на маївку, щоб відпочити від завантаженого навчальним процесом кінця року і зарядитися весняним настроєм для майбутнього, останнього дзвоника.

Рано вранці, коли сонце ледь торкнулося своїми ніжними променями верхівок дерев, що біліють на околицях, та висотних мікрорайонів, ми першим тролейбусом доїхали до кінцевої зупинки на заміському шосе. Попереду зеленіло поле молодої пшениці, а за ним – мальовничий ялинник, який щороку поповнювався новими саджанцями молоденьких сосен і ялинок.

В'язка каша весняного бездоріжжя під нашими ногами поступово змінювалася велюровими острівцями смарагдового моху і пружинистим килимом торішньої рудої хвої, яка смачно похрустувала. Ми повільно йшли один за одним, ухиляючись від розчепірених лап колючих сосен.

Деякі багаторічні ялини були настільки високими, що, здавалося, чіпляли своїми синьо-зеленими волохатими верхівками білі баранці хмар, які гралися в хороводі небесного танцю. Бешкетне сонечко то пірнало в їх збиту пінку, то лукаво визирало, підморгуючи розсипом сонячних «зайчиків».

Ми без перешкод і довгих пошуків знайшли підходящу для пікніка галявину і розвели невелике багаттячко з сухих гілок і шишок. Розмовляючи упівголоса, щоб не потривожити невидимих ​​лісових мешканців, ми затишно розташувалися навколо вогню, який бризкав снопами іскорок, і насолоджувалися красою та спокоєм вихідного дня.

Далека зозуля відлічувала наші довгі роки, а безтурботний дятел в перервах між розкотистими перестуками з цікавістю поглядав на нас, смішно кланяючись з боку в бік своїм червоним беретом. Весняні мотиви пташиних трелей зливалися в унісон, зависаючи над вічнозеленим лісом життєствердним акордом гармонії.

По дорозі додому ми дуже часто озиралися назад, подумки прощаючись з чарівною казкою природи рідного краю і з твердою впевненістю повернутися всім разом в це чудове місце під час наших літніх канікул.