Попрацюйте, будь ласка, над написанням есе. Даю 100 Прочитайте, будь ласка, зразок есе Мозаїка української душі Українська душа… Якась особлива вона? Думаю, так. Є в ній щось таке, чого нема в інших. Така вона яскрава, насичена кольорами. У ній – миролюбність і сміливість, волелюбність і духовність, образність сприйняття і сентиментальність, сердечність і життєрадісність. Найперше, миролюбність. Українці ніколи ні на кого не нападали. Козаки, наприклад, були вправними воїнами, аде вони лише захищали свої землі, визволяли бранців. Ніколи українець «неситим оком» не позирав на сусідські землі. І щасливими ми можемо бути лише на рідній землі. Там, де батьківська хата, де тополя край села, де рідні вулиці й проспекти. Дворик, у якому ти виріс, у якому найціннішою була хлопчача дружба… Але нашого цвіту, як кажуть, по всьому світу. І там ми приклад миролюбної, вільнолюбивої, талановитої людини. Канадці, наприклад, говорять про те, що вони вдячні саме українцям за відродження аграрно-промислового комплексу. Так, українці-емігранти, оті вільнолюбиві люди, шукачі щастя-долі, талановиті, працелюбні, щирі, зробили багато для розвитку економіки тих країн, до яких виїхали в різні часи. Але при цьому зберегли свою культуру, звичаї, традиції. Багато хто з них уже й мови рідної не знає, але залишається в душі українцем! Шкода, дуже шкода, що ці роботящі руки не потрібні були вдома, на рідній землі! А що зараз ігаємо? Більше мільйона українців-заробітчан! Відірвані від родин, від України! Та вірю, свято вірю, що все місить змінитись на краще! Тут не можна бути просто ігачем! Не будьмо байдужими до долі Батьківщини! Не словами, а ділами доводьмо свою любов неньці Україні! По-друге, справжні українці сміливі, навіть відчайдушні. Це в нас вже на генному рівні. Ми не боїмось дивитись ворогові в очі! Висловлюємо свою волю й думку! І як би в житті не було скрутно, український народ ніколи не схилить голови і не стане на коліна перед ворогом! І внутрішнім, і зовнішнім! Але чому, чому ж такий важкий, тернистий шлях нашого народу до щастя? Багато хто з великих українців задавався цим питанням. Серед них І.Я.Франко, поет, мислитель, патріот, він з болем писав: «Задарма край твій весь политий кров’ю твоїх борців? Йому вже не пишаться у красоті, свободі і здоров’ю?» І стверджував: «Вірю в силу духа і в день воскресний твойого повстання…» По-третє, можливо, ми занадто сентиментальні? Хоча не вважаю цю рису негативною. Але все ж треба бути більш рішучими! А ми звикли все пробачати, вірити, що розум, світло переможе. А треба діяти! В українській мові є слово «воріженьки»! У якій ще мові є пестливе слово, що називає ворога? Здається, факт існування такого слова нас добре характеризує! Що для українця є найціннішим? Воля, Україна, родина! Наші люди життєрадісні, мають іскрометне почуття гумору. Хто ще може так глузувати зі своїх недоліків?! Може, ми ідеальні? Ні, нам є над чим працювати! Наприклад, підвищувати власну самооцінку, боротися з безпечністю, наївністю. А які українці талановиті! І художники, і співаки, і музиканти! Ось хоч би «Очи черные» - відомий романс. Дехто вважає його народним, але ні! Є автор – Євген Гребінка, українець! А «Колядка дзвонів»! Уже давно стала невід’ємною частиною різдвяної культури американців! А це ж знаменитий «Щедрик» М.Леонтовича! І останнє: кого я вважаю українцем? Того, хто мислить по-українськи, думає, співпереживає по- українськи! Хто любить Україну, вважає її рідною землею! Хто відстоює її незалежність, мову, територію! Для кого Україна – понад усе!