Морфологічний розбір дієслова сподіватись, квітнуть, понесешь, забудуть, віримо, пропонуємо, відпові, захопитися, побачишь, збираючись, входите.

Псалтир,  шістсот,  ільїнський,  молодець,  чотирьма,  вар"єте,  тьмяніти,  каньйон,  парфумерія,  насип,  п"юпітр,  запис,  гетьман,  комп"ютер,  п"єдестал,  полин,  вестибюль,  п"єса,  інтерв"ю,  кюре,  ін"єкційний,  комюніке,  абітурієнт,  рельєф,  рейк"явік,  сором"язливий,  грильяж,  дириґент,  фокстер"єр,  конферанс"є,  суб"єкт,  альянс,  лук"янов. 3.  горький,  сміливість,    бадьорість,  ніччю,  прем"єрський,  г"юстон,  шістнадцять участю,у  склянці,  запізнюсь,  монгольці,  гетьманський,  фамільярний,  мадярський,  двох"ярусний,  громадянський,  розкішш.ю,  об"єктивіський,  медаллю,  годиться,  насип,  аліґ"єрі,  женьшень,  вий,  майбутнє,  конче,  ,  освіченість  (від  освіта).

Доволі часто ми чуємо такі слова: «тоді я був по-справжньому щасливий! » або «я щаслива, бо…» і багато-багато подібних висловів, таких звичних для нашого слуху. а що ж вони насправді означають? чи часто ми почуваємо себе щасливими? що робимо для цього? і що ж таке щастя взагалі? який стан ми звикли називати цим словом? кожен хоче бути щасливим. і кожен по-своєму визначає для себе щастя. мандрівний філософ г. сковорода вбачав його в самопізнанні та самовихованні. підґрунтям щастя, на його думку, є душевність, сердечність, простота, скромність, але не приниженість, і — що дуже важливо -уміння розуміти власні бажання і прагнення посісти гідне місце в житті, адекватне своїм здібностям. проте, на жаль, не кожен здатний зазирнути у власну душу й пізнати своє щастя. «шукаємо щастя по країнах, століттях, а ноно скрізь і завжди з нами; як риба в воді, так і ми у ньому, і воно біля нас шукає нас самих. нема його ніде від того, що воно скрізь. воно схоже до сонячного сяйва – відхи-ли лише вхід у душу свою», — писав філософ. отже, кожен із нас сам торує шлях до щастя і по-сноєму його розуміє. для одних – це матеріальний добробут. для інших особисте щастя невіддільне від щастя батьківщини. когось робить щасливим влада. а для когось, навпаки, підвищення, керівна посада – це халепа, бо до душі, наприклад, тиха лабораторія, де можна творити. нагато хто знаходить щастя у праці. щасливий художник, що дивиться на щойно створене полотно. щасливий коваль, який милується правильністю ліній свого виробу. щаслива дівчинка-першокласниця, що вперше виконала завдання на «відмінно»… а яким незрівнянним щастям є кохання! воно здатне надихати на подвиги й на творчість. пригадаймо, наприклад, новелу о. гончара «за мить щастя». останні дні другої світової війни, угорщина, раптовий потужний спалах почуттів між радянським солдатом і молодою угорською жінкою. спалах заборонений, бо ж вона заміжня. і трагічний, бо гине її чоловік, якому довелося втрутитися в ситуацію. любов тут самодостатня і самочинна, почуття не прислухаються до голосу розуму, до обставин. за це належить смертна кара, але мить щастя варта того, аби ні за чим не жалкувати. спалах щастя закоханої людини описаний і в оповіданні в. винниченка «момент». чоловік і жінка, які не мали спільного минулого й не матимуть спільного майбутнього, лише на один момент усвідомили, наскільки щасливими вони є, і понесли цей момент у серцях у свої подальші, нарізні, життя. «рішуче, я знав її, – ми десь жили разом. може, вона була колись веселою берізкою, а я вітром? вона тремтіла листям, коли я співав їй в тихий вечір пісню вітра? хто скаже, що ні? може, ми були парою колосків і близько стояли один коло одного? хто його зна, але я знав її давно-давно… щастя – момент. далі вже буденщина, пошлість» – ось як охарактеризує цей душевний стан письменник. скільки людей – стільки й шляхів до щастя. а про яке щастя мрію я сьогодні? вступити до вищого навчального закладу, вивчитися, займатися улюбленою справою, мати справжнє кохання… також хочу матеріального достатку, а ще мати вірних друзів… хочу, щоб мене поважали… я хочу так багато! і, здається, моє щастя в тому, що я хочу жити й радіти життю. своє міркування мені б хотілося завершити словами і. драча, які якнайповніше відображають суть цього невловимого, не пояснюваного, а проте такого потрібного почуття: * щастя – це те, що було. * щастя – не те, що буде. * неба набрало в груди і гай-гай – одгуло. * щастя – це те, що було. * щастя – воно мана є. * щастя — це те, що минає, * як не минає зло. * хай підминає погода * щастя – жар-птиці перо, * щастя – від бога нагода * творити добро!