Напишіть статтю на тему шкільне життя.

життєвий шлях людини поділяють на чотири періоди: дитинство, юність, зрілість і старість. та найщасливішими, найрадіснішими все ж таки є спогади про дитячі роки. пізніше ми вчимося у середній і старшій школі, у якій дуже цікаво. про перші наші несміливі кроки, перші слова, нам розпові наші батьки. потім з'являються перші друзі згодом - дитячий садочок, де все таке цікаве і чудове. та настає момент, коли ми стаємо школярами. перший раз у перший класс в зош №2 ! чудова мить, щасливі посмішки, і поряд наша перша вчителька. нам дуже-дуже пощастило, що першою нашою вчителькою стала саме грищук олена борисівна. тоді , в 2001 році, саме вона завела малих і несміливих дітлахів у клас, посадила за парти та провела перший в нашому житті урок, на якому ми святкували день народження 1-а класу. які ж ми були смішні: перші наші карлючки, які ми гордовито називали буквами, перші прочитані несміливим голосом склади.. та все це ми здолали під чітким керівництвом нашої вчительки. вона дійсно стала нашою другою мамою. саме до неї ми прибігали, щоб поділитись своїми першими досягненнями, чи отримати підтримку при перших невдачах. але минули ці щасливі дитячі роки і ми пішли у середню школу, де у нас появилася третя мама – це місюра марія євстафіївна! ми ще зовсім маленькі, до кінця не розуміли куди попали,що робити, але вона нам . з роками ми дорослішали, мужніли, переборювали труднощі ,мали певні досягнення у навчанні та творчості. і всюди ми разом - наша дружня сім’я! ось і пройшли роки навчання у середній школі і ми здали перші екзамени у своєму житті! багато учнів пішли в училища, коледжі, а інші продовжили своє навчання у старшій школі.навчаючись, ми почали задумуватись про майбутнє, закохуватись, розчаровуватись… на даний час я уже закінчую 11 клас. сумно йти, розлучатись з друзями, вчителями, безтурботним життям. у мене багато позитивних спогадів про шкільні роки і це чудово! надіюсь, наша дружба, яка зміцнилась у старших класах, залишиться і надалі. і на зустрічі випускників буду рада бачити всіх колишніх однокласників і вчителів! скоро пролунає останній дзвоник. хай буде він у кожному серці радісним, додасть віри в свої сили і щасливий завтрашній день.

Каторжна - докія   - головна героїня твору. мачуха   докії. пріська (з нею степан зрадив докію) одарка ( одного разу мачухапослала її до тітки одарки глечика попрохати. у одарки вечорниці.) санька (і санька згорить? санька - маленька дівчинка, дочка досвітчаної матері. докія за останній час дуже влюбила гарне дівчатко, і дівчинка любила її. але ж і вона така гарна, ласкава. і докії в'явилося все: як хата горітиме, як санька простягатиме руки з полум'я й кричатиме: "рятуйте! докієчко! витягни мене! ") христя(правда, всі вони - і хлопці й дівчата, і ця христя з ними - якось особливо дошкуляли їй того вечора своєю зневагою, але ж христя оханулась, їй шкода стало бідної докії, і вона, мало не плачучи, промовила:             - докійко! мені             може, вона хотіла далі сказати, що від цього часу буде вірною подругою докії,- але ж цього нічого не сказала, бо докія скрикнула: "геть! ", одіпхнула її і втекла з вулиці.)

Коли я прихужу додому, я завжди готую собі їсти, відпочиваю та йду робити уроки. закінчивши справу, сиджу в інтернеті. невздовзі іду спати. здається таке одноманітне життя! та ні. на вихідних я читаю улюблені книги, ходжу з подругами в місто та граюся із своїм малесеньким кошенятком. вони мої і є орієнтири в житті! книги- джерело знань. подруги_ справжня підтримка, а котик- радість. без цього моє життя- не життя! але всежтаки мене мама поставила на ноги, виховувала, доглядала, давала свої знання. мама це справжня палочка-виручалочка. також у кожного із нас є повсякденні орієнтири, наприклад як музика- дехто каже,що вона лікує душевні рани, кіно- для когось це є велика маса нового подиху, а для мене особисто справжня підтримка є сім'я!