Напишіть твір-роздум "барви українського слова" ! завчасно дякую !

ніби просте слово «барви», а який місткий глибокий зміст можна в нього вкласти. адже словом можна підтримати, можна знищити, можна понівечити все життя, а можна зробити людину щасливішою. таке воно звичайне-незвичайне слово. його барвисті відтінки відтворюють внутрішній світ людини, показуючи її ставлення до оточуючого суспільства, до оточуючого світу, до природи. я не хочу писати твір, в якому будуть чергові фрази, цитати відомих поетів, митців. собі на меті ставлю відтворити суспільне значення барвистості українського слова, слова взагалі…

у наш час боляче постає питання інформаційної війни. і знову саме слово стає основним інструментом! саме з його піднімають народні маси, намагаються протиставити націю проти нації. мова наша така мелодійна, неповторна, бо увібрала в себе гомін полів і лісів, вона зіткана калиною, барвінком і вишневим цвітом. для кожного українця рідне слово пов’язане з крає, з картинами сільської природи і міськими пейзажами. у ній відбиваються звичаї, традиції, розум і досвід, кра­са і сила українського народу. ще в дитинстві вона є нам пізнати світ, відкривати для себе таємниці життя. без мови не може розвиватися жодна нація, бо вона є людям обмінюватися думками, висловлювати почуття, досягати взаєморозуміння, створювати духовні цінності.

снігопаду той день пішов перший сніг. мирослава поверталася зі школи, як завжди, через бульвар) і парк. сніжинки почали пролітати, коли вона завернула на перший бульвар; їй здалося, що дерева над головою зашуміли, зітхнули чи легко застогнали. коли ступила на другий бульвар, вітер стих і зробилося моторошно тихо. на бульварі не було ані душі, тільки вона сама, і, злякавшись тієї дивної тиші, дівчинка раптом зупинилася. тоді небо над її головою здригнулося, і сніг пішов лахматий, повільний; повітря навколо забіліло, сніжини плавно спускалися на жовту алею із залишками опалого листя. вона виставила перед собою долоню, і сніжини почал,и сідати й на долоню. закрутивсь у повітрі один із листків, котрий аж досі тримався на гілці, і ліг їй просто в ноги. вона нахилилася й підняла листка, вогкого, ще живого, ще запашного, покрутила в руці, тримаючи за стебельце. був він, цей листок, прекрасний. і їй здалося, що часу не існує, що не існує ні вчорашнього, ні завтрашнього, а є тільки оцей білий снігопад - час якогось великого, сокровенного відкриття. і вона стрепенулася внутрішньо, лякаючись своєї незрозумілої дорослості, самотності й малості в цьому світі, своєї загубленості, бо й вона чи не отой листок, що його несе, покручуючи за стебельце, оця земля, оце місто, оцей заставлений деревами бульвар.

Ми всі, напевно, чули такий вислів: "той, хто робить добро іншому, робить більш за все добро самому собі". на перший погляд ця думка може здаватися дивною - як же ти робиш добро собі, якщо віддаєш щось своє іншій люині? ві щось іншому, ти робиш добро іншому, а не собі. але це не так, і ось чому.  людина, яка робить добро іншим людям, сама змінюється на краще. ві іншим щось своє - не обов'язково гроші або речі, бо віддавати можна і увагу, і час - людина стає духовно багатшою. така людина завжди буде більш гуманною та мілосердною, бо вона завжди пам'ятає про те, що є люди, яким живеться складно і не залишається байдужою.  до того ж, людина, яка дарить добро людям, почуває себе причетною до великої справи: зминювати життя на краще. якщо кожен буде час від часу робити добрі вчинки, добра на землі буде ставати більше. добрий вчинок не завжди потребує матеріальних витрат. бабусі вийти з транспорту або притримати двері перед мамою з маленькою дитиною, пояснити приїзджому, як кудись пройти, або показати літній людині, як користуватися терміналом, перевести сліпу людину через вулицю - всі ці добрі вчинки не потребують від вас ані копійки. якщо ми всі будемо іншим, коли можемо, то добра та радісті в світі стане більше, і ми станемо кращими людьми. тому давайте робити добро!