Написать рассказ "прощавай початкова школа"

  прощавай, початкова школо! як часто ми не задумуємося над тим, що життя дуже коротке та швидкоплинне! ще ніби зовсім недавно ми, невпевнені пташенята-першокласники тільки-но вилетіли з-під матусиного крила, полишили власне затишне гніздечко та й полинули у дорослий сві

  чи думали ми тоді, що попереду перші прописи, літери, иведені нетвердою рукою, не одна клякса на носі від надмірних а далі.. що ж було далі?

    а далі були перші сварки з однокласниками та перші секрети, така таємниця, яку варто берегти як зіницю ока ( наприклад, про те, що у тебе під ліжком живе домовичок і саме він робить з тобою : ) ). як же інакше? ми йшли нелегкими навчальними сходинками довго - кожен рік, - і вже ще одна позаду. зараз ми стоїмо аж на четвертій і рішуче заносимо ніжку на пяту - ми рішуче йдемо вперед, крок за кроком наполегливо просуваючись до заповітної мети. якої? цього я не можу вам сказати, бо у кожного вона своя, чи не так? наприклад, мені хочется просто хочеться вчитись, здобувати нові знання. 

    ми прощаємося із початковою школою. та як же можна зараз не згадати тих, хто був із нами ці чотиири роки? наших перших вчителів, які стали нам другими мамами й татами? про тих, кому ми могли поплакатися через розбите болюче коліно чи через те, що "противний алик з паралельного класу знову смикав за кіски"

  знаєте, можна багато чого сказати про прощання із початковою школою, проте я не можу, бо на віях тремтять непрохані сльози. я не знаю, ким я стану, коли виросту, як навчатимусь далі, проте в одному я цілком впевнена: де б я не була, я назавжди збережу память про початкову школу у своєму серці, адже це - початок усього.

    ми, пташенята-жовторотики уже вибились у піря та летимо у свій перший дорослий вирій: ми вирушаємо до середньої школи і попереду - нові досягнення, захоплюючі відкриття, і

  проте давайте все ж таки усі памятатимемо, з чого усе почалося. прощавай, початкова школо! я тебе памятатиму!

Одного осіннього дня, коли я ще була зовсім мала, а в ліс можна було ходити і не боятися вовків, моя бабуся покликала мене з собою по гриби. вона нахилялася біля кожного горбочка, штовхала його довгою палицею, і, впевнившись, що там немає гриба, йшла далі. я по-трохи відставала, і не встигала за нею, бо була зачарована красою золотої осені. зненацька я почула тихий шелест позаду. я не боялась, хоч і кажуть, що з покон-віків тут водяться ведмеді. оглянувшись назад, серед пожовклого листя я побачила їжачка, який ніс на своїй колючій спинці декілька опеньків. маленьке створіння повільно рухалося, а ззаду щось неначе кралося за ним. я ніяк не могла вгледіти, що воно є. коли тваринка підібралася ближче до їжачка, я побачила надзвичайної краси лисичку. їжачок підняв голову догори і почав прислуховуватися. лисиця тим часом тихо просувалася до нього. маленький їжак швидко скрутився, зрозумівши в чому ріс, а лисиця тим часом підійшла дуже близько і опустила свою довгу мордочку, уткнувшись носом в колючки. руда не помічаючи мене, штовхнула їжака вперед і, облизувалася, намагаючись виманити їжака лапою. маленьке створіння, що було схоже на м'яч з голками, навіть не думало розвертатися. аж раптом, я почула знайоме бабусине : "". я відгукнулася, а коли подивилася на місце, де була лисиця не побачила нікого, крім хороброго їжачка-хитрячка, який вирушив далі, немов нічого не сталося.

Вначале:             не озираючись, учень побіг додому.             відкрившись, магазин почав роботу.             побачивши маму, дитина посміхнувся.в конце:             команда виграє, помінявши гравця.             фірма почне процвітати, вибравшись з кризи.             завдяки покупця за покупку, продавець видав йому чек.