Завдання 5. до поданих словосполучень доберіть стислі форми на зразок: в подальшому – надалі; зі всіх сил – щосили; підбити підсумки – підсумувати. оточуюче середовище – переважаюча більшість – падати в обморок – займатися торгівлею – легковажно ставитися – найкращим чином – не заслуговуючий на довіру – робити можливим – вести господарство – у більшості випадків – впадати в дитинство – досягти взаєморозуміння – в іншому місці – замість того – центр міста – простіше простого –

Яка чудова українська мова! виплекана колоссям, виспівана птахами, звеличена письменниками. мабуть, не було жодного майстра слова, який би від усього серця не висловив до неї палкої любові і своєї тривоги, який би не покладав на неї найбільших надій, бо долю свого народу бачив невідривною від долі рідної мови.  перші слова.. вони — з матусиної колискової, бабусиної легенди. саме вони відкривають кожній людині безмежний світ зеленої діброви — мови. у сповиточку рідне слово дитина чує від матері, за нею перші ніжні слова ласки промовляє — ті слова, які проказувала прамати над колискою, може і в глибоку давнину. вони наповнені почуттям, мов квітка нектаром. отже, мова — спів, мова — казка.  моя рідна мова така мелодійна та неповторна, бо увібрала в себе гомін полів і лісів, степів і дібров землі вкраїнської. вона переткана калиною, барвінком і вишневим цвітом. кожна її ниточка у криницях і струмках людської звитяги. вона — з голосу буйного тура, скрипу дерев'яного рала, стогону вола в борозні, золотого колосся, осмаленого війнами і торкнутого полином чорнобиля. вся з тучі і грому, з води і роси. у ній — сиві віки і день прийдешній.  українське слово увібрало помисли народу, сподівання на кращу долю. воно зберегло й донесло з глибини минулих століть народну звичаєвість, обрядовість. удовиними слізьми, повите дівочою тугою на невольничих торгах, воно вмирало з голоду і будувало, плакало за засудженими, але відроджувалось, і доки в народу залишається це драгоцінне надбання, “воно оживає і сміється знову”.  мова.. яка ти багатогранна, ніжна, ясна, як промінчики сонці, що яскравим сяйвом осипають землю добром, радістю, . повна ніжності, як весняний первоцвіт, повна сил, як кремезний дуб широколистий, повна вогню, як спалах новонародженої зірки. ти квітуєш пелюстками слів у морозних думах полину, даєш поетові дужі крила, щоб зміг піднятися у височінь, ученим відкриваєш мудрість людської душі. тобі рости, рости і не в'янути, бо у серці твоїм, мова рідна, — “великого народу ніжна і замріяна душа”.  я українка — і цим пишаюсь! мову рідну люблю і шаную. що можу зробити для її розквіту? виконуючи поетову настанову, берегтиму, “як парость виноградної лози”. продовжуватиму та плекатиму її традиції, бо мова для мене є материнською піснею над колискою, радістю кохання. я черпатиму глибини її багатства щоденно, оберігатиму цей неоціненний скарб, буду патріотом своєї держави. завжди пам'ятатиму шевченкові слова:   ну що б, здавалося, слова..   слова та голос — більш нічого.  а серце б'ється, ожива,  я їх почує  мова наша — це золотий запас голосу душі народної, з якого виростаємо, яким живемо і завдяки якому маємо велике право та гордість іменуватися народом українським.

Художній :   кркрасівая обкладинка книги манила мене. вона яскраво переливалася на сонці і була кольору крові. коли я взяла її в  руки, то відчула її ніжну обкладинку, зроблену зі шкіри. назву книги було написано золотавими буквами посередині цієї "рани" коли я відкрила її, то прекрасна старовинна   палітурка  й шорсткі сторінки, що нагадують сторінки старої газети, відразу закинули мене в інший світ, який був більш насичений  дивовижними фарбами  і в якому не було проблем. ця книга не дає моїй душі спокою й донині