Відредагуйте речення: тетяна годує кішку, вона задоволена. світлана привітала подругу, вона була дуже рада.

ответ: тетяна годує кішку.кішка задоволена.

світлана привітала подругу.подруга була дуже рада.

объяснение:

ответ: тетяна годує кішку.кішка задоволена.

світлана привітала подругу.подруга була дуже рада.

Выбери  несколько  себе  предложений.думаю, що недарма мову називають душею народу. як і всяку душу, її треба вміти зберегти чистою і красивою. і вона, як і душа, тільки одна, одна для кожної нації. хто ж винний у тому, що велика частина населення україни розмовляє російською мовою? хто винний у тому, що дотепер українська мова на вулицях нашого міста сприймається оточуючими як щось надзвичайне? і чи потрібно шукати винних? 1994 року я йшла «перший раз у перший клас». і, до речі, у клас, де викладання велося українською мовою. не буду приховувати того, що деякі знайомі моїх батьків, довідавшись про це, крутили пальцем біля скроні і називали мене «нещасливою дитиною». а я тим часом жваво читала вірші і розповідала правила з найчистішою українською мовою. і зовсім від цього не страждала. не і зараз, адже я, як і раніше, навчаюся в класі, де українською. з мамою, батьком і друзями я розмовляю російською мовою, з бабусею і дідусем — українською. ніяк не можу зрозуміти, яка ж мова мені рі вони обидві мені однаково дорогі. і тією і іншою я відмінно володію. і та і інша мені подобається. так яка ж для мене рідніша, ближча? треба розібратися. отже, за національністю я українка, тобто, за логікою речей, моя рідна мова — українська. ні, мабуть, без російської я не можу жити. тоді, напевно, російська і є рідною? але й українську я люблю і вважаю її зовсім не гіршою за російську. я не можу відмовитися ні від тієї, ні від іншої. та й навіщо? відмовитися від російської тільки через те, що україна тепер незалежна? або відмовитися від української через те, що хтось вважає її «непрестижною», чи що? українська — офіційна мова нашої країни, і це добре. але багато хто звик розмовляти російською, і це, на мій погляд, зовсім не погано. українську мову століттями принижували, придушували і навіть оголошували «неіснуючою». але вона витримала всі випробування. знову наш народ знайшов її і тепер вже точно не втратить. «співуча українська мова» звучить з динаміків магнітофонів і телевізорів уже майже нарівні з російською. активно зараз розкуповуються і книги українською. і нехай хтось соромиться її. це проблеми людини, а не мови. а особисто я не хочу кривдити ні тієї, ні іншої. для мене обидві ці мови рідні.

  - мамо, а куди ми йдемо? - ми йдемо, доню, на прогулянку до прекрасного місця - нашого парку. - ой, як гарно. а що ми там робитимемо? - будемо дихати свіжим повітрям, фотографуватися. - тату, а можна там покататися на атракціонах? - а ти не боїшься, дитино? - ні, мені дуже хочеться. - якщо хочеться, то будеш кататися.  - ура! як добре! мамо, а хочешь зі мною? - добре, донечко. ой, дивись яка білочка пробігла. бачиш? - так, так, бачу, он вона на дерево пригає. дивно так, вона така спритна. - вона така, бо людей боїться та багато часу шукає собі їжу, тому їй потрібно багото пересуватися. - а я не хочу, щоб вона мене боялась. дай мені горішків, я її кормити буду. - дивитсь, сонечко, вона тебе не боїться. як гарно! - тато й мамо, мені так подобається. давайте сюди приходи часто. - добре, доню, а зараз ходімо далі.