Ть будь ласка. складіть речення із багатозначним словом скарбниця (у кожному реченні - інше значення

кожна людина має хоча б якийсь відсоток у своїй скарбниці знань, яка і робить її відмінною від тварини. на рожево-золотому трюмо стояла маленька скарбничка із дорогоцінними коштовностями.

  що було б, якби всі українці були, як одна сімя

    у сім'ї завжди дбають один про одного і у скрутні хвили. я дуже люблю свою родину і також я люблю свій рідний народ, тому іноді уявляю що було б, якби всі українці були, як одна сім'я.

      зважаючи на те що українці -  дуже щирий,гостинний,доброзичливий,терплячий народ, нове життя стало б світлим і добрим. були б кращі умови і панувало б порозуміння. люди б вище цінував працю інших і самі намагались зробити щось краще, так як це принесе користь іншим. ми б разом турбувались про стабільність держави і спільними зусиллями виводили її на нову арену всесвітнього визнання. згуртована праця б зміцнити національну гідність і країні з економічними проблемами.

        багато незгод випало на долю українців. на сьогоднішній день налічується велика кількість емігрантів, жебраків   та безхатченків. хіба б було таке у щасливій родині? де віра в те,що якщо ти десь оступився, то людина завжди протягне тобі руку ?

не будучи сім'єю ми не відчуваємо   того добробуту і підтримки, про яку мріємо! тому будьмо щирими і привітними, тому що віра у краще майбутнє, підкріплена активними діями зближує народ і перетворюю в одну міцну сім'ю.

що це за гамір надворі? невже знову пташки бавляться в пухнастому сніжку? так, і дійсно, маленькі та прудкі вони літають навипередки з вітром та сніговієм, над садком у пошуках поживи.

    у   дворі    нашого будинку росте горобина. давно вона росте, гордлива ті іноді журлива   красуня, з солодким червоним намистом. кожної зими сніжок ніжно додає до її намиста, срібний свій оксамит. я  навіть не пам"ятаю коли її там  ще не було. стара вона та розлога. ніби царівна усьго саду. останнім часом до неї часто прилітають маленькі друзі - птахи. щось щебечуть, звеселяють її, розказують про свої

    ось і сьогодні стою я біля горобини і чую, як птахи розмовляють зі стареньким  деревом.

- люба горобино, як ми вдячні тобі, що в золоті осені ти не забула про нас і приберегла   свої ягідки, наше улюблене ласування.

-так , так -защебетали інші пташеки і стали весело стрибати по її старих гілках, струшуючи маленькі сніжинки.

-ні, це не ви мені дякувати повинні, а я вам - ніжним голосочком відповіла садова царівна. -якби не ви, мої маленькі, весною гусінь поїла б мої ніжні листочки, пахучий цвіт би осипався і не було б ягідок. так я й стояла б в зажурі весь час.

-та ми ж друзі! і завжди будемо   один -одному! ти для нас, як матінка- годувальниця, ми ніколи не забудемо твоєї щедросі - весело зачиркали пташеки. - тепер жодного дня більше не буде, коли б ти журилася. завжди прилітатимемо ми, твої помічники й розрадники.