Ть будь ласка. встановити зв'язок слів у реченні. рясна роса осіла на ніжні рослини .​

Місто на камені№ 50 (302) 15-31 грудня 2008 року

коростишів, що є районним центром житомирської області давно є увагу туристів. місто розташоване обабіч мальовничого тетереву, що несе свої води через гранітні скелі, наштовхуючись подекуди на пороги. ще за доби срср його полюбляли водні туристи. з часом нерозумне будівництво зупинило річку і навіть перетворило її на болото. значно зменшилися рибні записи: зникла колись популярна у риболовів марена, піддуст, зовсім мало головня, здрібніла плотва, короп. менше стало качок, гусей іншої живності. проте і зараз гранітні скелі, велетенських розмірів валуни, що колись заніс сюди льодовик, справляють враження на допитливих подорожувачів.

місто багате на історичні події, що підтверджує його давнє походження. так, у 20-х роках xix століття власником коростишева густавом олізаром з річки тетерів було піднято камінь, на якому було викарбувано 11 священних для сло­в’ян-язичників зна­ків.

у праці л. похилевича «сказання о населенных пунктах киевской губернии», виданій у 1864 р., дається пе­релік відомих на той час старожитностей коростишівської волості. зокрема, крім жертовного каменя з капи­ща слов’ян, згадуються сліди давнього поселення і укріп­леного городища в пів­нічній частині міста, залишки горо­дищ з валом і ровом у більковцях, городському, минійках, березівці (нині — са­дове), а також — щигліївський вал, довжиною до 4 верст. нині збереглась в ос­новному лише східна його сторона з отвором, де за ле­ген­ знаходилась золота брама.

л. похилевич висунув і свою версію назви міста: «корость или короста на славянском языке означает гроб. (вложиша (тело св. влади­мира) в корьсту мороморяну»). следовательно, коростышев тоже, что гробовой. и в самом деле есть местная причина подобного названия. близ местечка находятся древние долмены или каменные надгробные памятники». нагадаємо також, що корос у давнослов’янській мові — означає камінь. тож назва міста може означати і «стан на камені», або фортеця на камені.

вперше ж назва коростишів згадується в грамоті великого князя литовського олександра, яку він писав у вільно 26 березня 1499 року.

308 років господарями коростишівської землі була родина олізарів. в кінці xviii на початку хіх ст. містом володів пилип олізар — маршал люблінського трибуналу. він побудував новий маєток, прикрасив його сімейними реліквіями, творами мистецтв. при ньому була добудована каплиця до костьолу (збудовано 1608 відкрита лікарня у 1785 р. та школа. на їх утримання він виділяв значні кошти. при ньому, до речі, землі маєтку давали хороші прибутки від залізорудного та лісопереробного промис­лів.

після другого поділу польщі в 1793 році коростишів увійшов до складу російської імперії.

у пам’яті поколінь збереглися свідчення про участь коростишівців в повстаннях під проводом к. косинського та северина наливайка.

але переповідати багату історію міста на шпальтах газети марна справа. у будинку культури є краєзнавчий музей і кваліфікований екскурсовод доведе свою професійну перевагу перед журналістом.

зараз місто живе з гранітообробних цехів. велика кількість дрібних приватних майстерень дає заробіток і місцевим каменярам, і перевізникам. основна спеціалізація - виготовлення пам’ятників. затишний центр з пам’ятником леніну поверне вас у ностальгійні 1970-і. в місті багато кафе, є ресторан. до ваших послуг всюдисущі цілодобові таксисти. жінки тут рано виходять заміж і рано народжують дітей. брак роботи для жінок міцно прив’язує їх до чоловіків. дещо насторожує кількість людей напідпитку увечері, але в цілому у місті безпечно. колись славна бавовняна і паперові фабрики давно зупинені, розвалився завод «електроприлад». економічний хаос 1990-х зробив коростишівців торгівцями і базар тут великий. туристів зацікавлять костьол, старовинний парк з оригінальними скульптурами, православна церква, меморіал визволителям міста  і, звичайно, чудові краєвиди зі скелями над річкою тетерів.

Був у матері єдиний син - добрий, ненаглядний. душі в ньому мати не чуяла. по краплині збирала росу для вишивання, найтоньчишим шовком вишивала сорочки. виріс син славний, гарний. одружився з дівчиною небаченої краси.  привів молоду дружину в хату. незлюбила та свекруху, зненавиділа її. боялася мати показатися невістці на очі, сиділа у сінях. а потім у сарай переселилась. але молодиця не заспокоюється: " коли хочеш, щоб я жила з тобою, убий матір, вийми з грудей серце і спали на вогні "не здригнулась душа сина: так зачарувала його врода дружини. каже він матері: "наказала мені дружина вбити вас, мамо. а не послухаю - піде від мене. " заплакала мати і відновила: " ну що ж, сину, роби так, як велить серце. "пішов син з матір'ю в діброву, наламав сухого хмизу, розпалив  вогнище. убив матір, поклав серце на жар. спалахнув сучок, тріснув; полетіла  жаринка, ударила в обличчя синові, обпекла боляче. скрипнув той, закрив  долонею обличчя. стрепенулося серце материнське, що горіло на повільному  вогню, прошепотіло: "синочку мій, тобі боляче? зірви листок подорожника, ось росте біля вогнища, приклади до обпеченого місця. а до листка подорожника  приклади материнське серце. потім в вогонь "заридав син, схопив гаряче материнське серце, уклав його в розкраяні  груди, облив пекучими сльозами. зрозумів він, що ніхто й ніколи не любив його  так гаряче й віддано, як рідна матір. і такою величезною й невичерпною була  "любов материнська, таким всесильним було бажання бачити сина радісним і  безтурботним, що ожило серце, загоїлась рана. підвелася мати і притисла  кучеряву голову до грудей.осоружною стала йому дружина - красуня, не міг він повернутися до неї. не вернулася до дому й мати. пішли вони у двох степами широкими та й стали  могилами високими. то ж не даремно кажуть в народі, що найсвятіша й найсильніша любов  материнська.!