Ікона¹ роман стрімко переступив поріг бабусиної кімнати. на підвіконні затишно буркотіло радіо. бабусі й не видно було за ковдрами, подушками. коли вона й не спить, однаково лежить із заплющеними очима, піднімається дуже рідко. лице акуратне, дрібненьке, схоже на квіточку. роман підступив до столу з гарною, святково-легенькою скатеркою. на столі пишалась дешева, темно-синього скла ваза, лежав псалтир, якісь ліки. стояла прикрита рушником ікона. роман узяв її, задерев’яніло засунув за полу і, не глянувши на стару з її подушками, рвучко направився геть. увечері роман відніс ікону павлуші ханенку. отому, що в канаду до родичів виїхав, як тільки стало відомо, що вже можна і нічого за це не буде. а тепер от погостювати приїхав. каже, що в тамтешніх українців така туга за батьківщиною, що мати який сувенір з рідної україни – їм за велике щастя. хоч рушник вишиваний. хоч ікону. і гроші вони за це ладні заплатити… роздивившись принесену романом ікону, «канадець» ханенко поклав її на стіл. - чи ти мене хочеш одурити, чи хто тебе кинув? – верескнув він. – дивись. ханенко поклав бабусину святиню на стіл, піддів ікону зі зворотного боку ножичком, і на темному дереві забілів папірець із рівними рядками друкованих літер. «…під впливом інженери… згідно з якими архітектурний стиль…» - хтось узяв рівненьку дощечку, - пояснював ханенко, - наклеїв репродукцію з журналу, а потім лаком покрив. вийшло непогано, - хмикнув, - але на продаж не йде. тобто, - поправився, - на сувенір не згодиться. коли увечері повернувся брат антон, роман підійшов до нього: - ікону давно продав? антон вперся поглядом у темні очі романа. - давно. з рік тому, у місті. - нікому не скажу. половину грошей мені оддаси, - мовив похолоділим голосом роман і пішов до хати. - розказуй хоч всьому кутку, хоч на все село кричи, - насмішкувато крикнув йому в спину антон. – грошей тих давно немає. гроші ті на випускний вечір пішли. брати встали один проти одного напружені, як покручі. якось дивно покликала до хати мати. бабуся напівсиділа в ліжку. крилом голубки виглядало з-під хустинки срібне пасмо. поруч згорбився на стільці батько. хлопці виструнчились, між ними стала смутна мати з вологим блиском в очах. - діти… мої… мабуть… до ранку не доживу… - з натугою вилітали з побілілих уст слова. – довго я… ходила… по цій землі… живіть і ви… довго… ікону бережіть… і вона… вас… оберігатиме… дописати що сталося з і ласка іть

хлопці знітилися. обом стало соромно. вони швидко вийшли з хати. 

- що будемо робити, антоне?

- не знаю. я б зараз під землю провалився від  

вони сіли під старою розлогою грушею, колись бабуся з її плодів варила таке смачне варення

- а кому ти продав ікону?

- опанасовичу в нього магазин є з всякою вже стільки часу й грошей нема. 

- треба шукати ікону! а гроші я знаю в кого можна позичити. бабусі недовго ще з нами

хлопці встали і попрямували до дороги.

  в крамниці, звичайно, ікони не було. опанасович сказав, що продав її якійсь старій жінці. а хто вона така - він не знає. сказав лише, що бачив її кілька разів на базарі - вона продавала сир, молоко, хлопці вхопилися за це і попрямували до місцевого ринку, хоч надії було мало. роман вже встиг позичити гроші в свого друга, аби лиш бабусю ві хлопці йшли поміж торгових рядів і вдивлялися в селянські обличчя. аж раптом роман почув як його кличе антон. брат стояв біля старенької бабусі перед якою був розкладений її нехитрий товар: сир, молоко, масло. хлопці з надією дивилися на

- діти, ви щось хочете купити? - запитала бабуся. 

- ні. - першим отямився антон. - це ви купили ікону в опанасовича десь півроку тому?

- так, я. а що таке?

хлопці чесно розповіли про все, що дивилася на хлопців. антон стояв блідий, йому було страшенно соромно, він хотів зірватися з місця і тікати, але не міг і

- то ви хочете, щоб я її вам повернула?

- продали, - вихопився роман.

- у нас є гроші, навіть, більше, ніж ви за неї заплатили.

- я ікон не . - відмовила стара жінка.

в обох похололо на серці - "не продасть! ".

- ми вас просимо, будь ласка! скажіть свою ціну!

- я ж сказала - я не ікон. я вам її ві, але ви мені обоє рік влітку. домовилися?

- так - так! - зраділи обоє.

троє вийшло з ринку і попрямували за місто. 

коли брати опинилися в хаті бабусі ганни, то стали і завмерли на порозі. з усіх кутків на них дивилися святі обличчя. в кімнаті було до 50 ікон.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Н. тридцять дев'ять тисяч п'ятсот шістдесят сім

Р. тридцяти дев'яти тисяч п'ятисот шістдесяти семи

Д. тридцяти дев'яти тисячам п'ятистам шістдесяти семи

З. тридцять дев'ять тисяч п'ятсот шістдесят сім

О. тридцятьма дев'ятьма тисячами п'ятьмастами шістдесятьма сьома

М.​ на тридцяти дев'яти тисячах п'ятистах шістдесяти семи

Н. тридцять дев'ять тисяч п'ятсот шістдесят сім

Р. тридцятьох дев'ятьох тисяч п'ятисот шістдесятьох сімох

Д. тридцятьом дев'ятьом тисячам п'ятистам шістдесятьом сімом

З. тридцять дев'ять тисяч п'ятсот шістдесят сім

О. тридцятьома дев'ятьома тисячами п'ятьомастами шістдесятьома сімома

М.​ на тридцятьох дев'ятьох тисячах п'ятистах шістдесятьох сімох

Объяснение:

Н.  п'ятдесят, р. п'ятдесяти, д.  п'ятдисяти,  з. п'ятдесят, о. п'ятдисятьма, м. на п'ятдесяти.                                                                                                      н.  п'ятсот,  р. п'ятисот, д.  п'ятистам, з. п'ятсот, о. п'ятьмастами, м. на  п'ятистах. н.  п'ять  сьомих, р. п'ятьма сьомим, д. п'ятьом сьомим, з. п'ять сьомих,  о. п'ятьма  сьомими, м. на п'яти сьомих.