Розповідь на тему "якби птахи і звірі вміли говорити

одного разу василько, іванко, сергійко та марійка вирішили піти у ліс, погуляти. ось вони прийшли. друзі взяли з собою пікнік та почали їсти. враз з кущів вилізли малятка - звірятка це зайчики - побігайчики, лисичка - сестричка та вовчик - братик, а ще зверху на гіллі сиділи пташки. сергійко взяв камінець і почав кидати у птахів, а марійка, іванко та василько почали скріз розкидувати сміття. звірі це все бачили, а ж раптом зайчики кажуть: - чому ви розкидуєте сміття? вам що це подобається? - хто це заговорив? - здивувалися діти.- це ми, зайчики - побігайчики! - чого вам треба? - запитав сергій.- ми хочемо щоб ви перестали смітити! ви забрудняєте ліс! - так так! - підказала лисичка. - ми не хочемо усе своє життя жити в цьому бруді! - ну добре! - сказали друзі та почали збиратися.ось було б так, як би звірі могли говорити!

 

я старалась !

Унашому будинку є підвал. колись там моя мати ставила мішки з картоплею, але зараз вона ставить їх на і, а підвал віддали мені. там я влаштував майстерню. саме посередині майстерні стоять укріплені лещата. біля стін — стелаж для інструментів, який я сам зробив, а також лавка та велике крісло. це крісло подарував мені батько. він у мене директор театру. він казав, що це крісло списане, але на ньому ще можна сидіти, якщо прибити якийсь дрючок замість ніжки. я так і зробив. - недавно я зробив дві драбини. одна стоїть у моїй кімнаті біля шафи, а друга й досі знаходиться в моїй майстерні. іноді до мене заходять друзі. ми йдемо в мою майстерню та починаємо майструвати. у цей час моя майстерня має такий вигляд, що це занадто важко описати. на новий рік ми зробили саморобні іграшки і всім вони подобаються

Надворі я зустріла досить незвичайного кота, як мені здається, адже з усіх зустрічених мною тварин його я запам'ятала дуже добре. це був великий, пухнастий кіт. чорного кольору, але лапки, мордочка та кінчик хвоста білі, наче він вимазався у сметані, а змити її з себе просто не встиг й вона назавжди залишила плями на ньому. вуса чорні, спочатку їх важко і помітити. очі в нього були блакитнтго кольору, як волошки. дивно, але мені здалося, що кіт розумів мене, такий вже виразний був у нього погляд. думаю, якщо б він вмів говорити, то безсумнівно відпові на мої питання. напевно, до того як потрапити на вулицю пухнаста тваринам була , на відміну від вуличних котів, був він не з лякливих. не втік коли я підійшов/підійшла, дав себе погладити та замуркотів.