Відкриття законів, за якими розвивалися споріднені мови в минулому, – це мета: а) порівняльно-історичного методу; б) зіставного методу; в) описового методу; г) структурного методу.​

числівник  – то не іменник, за яким одразу щось бачимо… то також не прикметник, який є виразніше уявити собі те, про що йде мова. числівник, скільки разів не повторюємо його, залишиться числівником: один, два, три… числівник  – то мізкування, то мовчанка. скажімо про те, що одиниця  – це початок усього, що їй, причині, належить щось невизначене  – двійка, що від них походять числа, від цих  – крапки, від крапок лінії, далі  – плоскі фігури; потім фігури об’ємні; відтак  – тіла, що у своїй основі мають вогонь, воду, землю і повітря, врешті  – наділений душею, розумний, кулеподібний світ, у центрі якого  – земля. очевидно, не  даремно серед основних частин мови числівник був виокремлений і описаний останнім.

                  якщо ти бажаєш відчути справжній зимовий подих – то відчини віконце.

                  якщо ти бажаєш зануритися у зимову насолоду – вийди на вулицю.

                  якщо ти мрієш доторкнутися до зимових вишуканих прикрас – зроби сніжну кульку та подивись, як вона розтане на твоїй долоні.

                  не треба шукати нових відчуттів подалеку, бо саме бажане зовсім