ми відпочивали на цьому острові третій день. чекаючи товариша, який подався в село закупити продуктів, я оглядав усе довкола.
побачив, як від берега відплив човен, у якому сиділо троє засмаглих парубійків.
якось я пішов через острівець на протилежний берег. раптом мою увагу дивний звук. у розкуйовдженому гіллі куща лежав чи то хворий, чи поранений собака. його лапи безвільно відкинуті вбік, морда — на зів’ялому листі. собака не поворухнувся, тільки повільно повів запаленим оком, повним болю і туги. як же він опинився на острові? невже його хлопці, які нещодавно приставали до острова на човні? знайшовши неподалік бляшанку, я набрав води і спробував напоїти тварину. собака намагався ковтнути рятівну вологу.
де ти взяв цього пса? — почувся голос товариша.
цієї миті собака загарчав, ледь підвівшись, встав на чотири лапи. я не міг повірити своїм очам: невже тварина, яка ледь переводила подих, звелась і навіть намагається мене захистити?
я розповів товаришеві про все, що бачив, і про свої здогади.
ми оглянули собаку. боляче було дивитися на суцільна рану на боку, облізлу шерсть, відвислу подекуди шкіру.
ми завзято взялися його лікувати. спершу промили рану водою, змиваючи налиплий пісок, потім обережно обробили йодом, присипали стрептоцидом і перев’язали моєю сорочкою.
довірившись нам, собака стояв сумирно, лише іноді сіпався від болю, мружив очі.
я відчував, як у ці хвилини сповнююсь співчуттям, співпереживанням.
ми спорудили з листя курінь, намагаючись сховати собаку від пекучого сонця, пригадували цікаві мисливські пригоди, уявляли, як восени підемо з ним на полювання.
раптом почулося хрипкувате пострілювання мотора. неподалік до берега пристав човен, який я одразу впізнав. з нього вийшла дівчина.
— альбатросе! — покликала вона.
собака, що досі непорушно сидів коло намету, моторно звівся і з хворобливою грацією пораненої тварини побіг назустріч. дівчина присіла навколішки і погладила пса поміж вухами.
— це ваш собака? — запитав я непривітно. — що з ним сталося?
дівчина ніяково розповіла, що випадково перевернувся казан з юшкою і товаришів собака мало не обварився… а на наш докір, що не гончакові, пояснила, що ніхто не знав, як це зробити.
товариш звинуватив її в тому, що друзі не пораненій тварині, а на острів помирати.
дівчина, розгнівавшись на те, що їй дорікають, пішла геть. собака спробував кинутися навздогін, та товариш його не відпустив. аж коли човен віддалився, товариш відпустив ремінь. собака підбіг до води і тужливо заскімлив, дивлячись на протилежний берег дніпра, де на узліссі біліли намети молодіжного табору.
— від нього відреклись, а він не здатен осягнути людської жорстокості, відплачує за неї незрадливою любов’ю.
— вірність! — сумно сказав товариш.
Александр Джабраиловна1967
09.05.2020
Шановна , джоан кетлін ролінг! я давно стежу за вашою творчістю . мені дуже подобаються ваші книги , особливо серія книжок «гаррі поттер».сюжет ваших книг наповнений фантазією і добротою . я вже прочитала усі книги з героєм гаррі поттер . і я б хотіла попросити вас написати ще одну . адже я ще ніде не зустрічала таких цікавих книжок. я хочу вам подякувати , що ви подарували світу чарівника гаррі поттера . він назавжди залишиться у наших серцях , так само , як і всі інші ваші книги . коли я читаю ваші книги , я наче у світ фантазій . я не можу відірватися ,ні на секунду ,від читання . тому хочу заявити , що ви одна з найкращих письменниць нашого часу . ваша фанатка
officem695
09.05.2020
Народна казка «цап і баран» — бери, баране, голову, бо ти дужий. — ох, бери ти, цапе, бо ти сміливий. узяли вдвох і вкинули в торбу. ідуть та й ідуть, коли горить вогонь. — ходімо й ми туди, там переночуємо, щоб нас вовки не з'їли. приходять туди, аж то вовки кашу варять. — а, здорові, молодці! — здорові! здорові ще каша не кипить — м'ясо буде з вас. ох, так цап злякавсь, а баран давно вже злякавсь. цап і роздумавсь: — а подай лишень, баране, оту вовчу голову! от баран і приніс. — та не цю, а подай більшу! — каже цап. баран знову цупить ту ж саму. — та подай ще бі
ми відпочивали на цьому острові третій день. чекаючи товариша, який подався в село закупити продуктів, я оглядав усе довкола.
побачив, як від берега відплив човен, у якому сиділо троє засмаглих парубійків.
якось я пішов через острівець на протилежний берег. раптом мою увагу дивний звук. у розкуйовдженому гіллі куща лежав чи то хворий, чи поранений собака. його лапи безвільно відкинуті вбік, морда — на зів’ялому листі. собака не поворухнувся, тільки повільно повів запаленим оком, повним болю і туги. як же він опинився на острові? невже його хлопці, які нещодавно приставали до острова на човні? знайшовши неподалік бляшанку, я набрав води і спробував напоїти тварину. собака намагався ковтнути рятівну вологу.
де ти взяв цього пса? — почувся голос товариша.
цієї миті собака загарчав, ледь підвівшись, встав на чотири лапи. я не міг повірити своїм очам: невже тварина, яка ледь переводила подих, звелась і навіть намагається мене захистити?
я розповів товаришеві про все, що бачив, і про свої здогади.
ми оглянули собаку. боляче було дивитися на суцільна рану на боку, облізлу шерсть, відвислу подекуди шкіру.
ми завзято взялися його лікувати. спершу промили рану водою, змиваючи налиплий пісок, потім обережно обробили йодом, присипали стрептоцидом і перев’язали моєю сорочкою.
довірившись нам, собака стояв сумирно, лише іноді сіпався від болю, мружив очі.
я відчував, як у ці хвилини сповнююсь співчуттям, співпереживанням.
ми спорудили з листя курінь, намагаючись сховати собаку від пекучого сонця, пригадували цікаві мисливські пригоди, уявляли, як восени підемо з ним на полювання.
раптом почулося хрипкувате пострілювання мотора. неподалік до берега пристав човен, який я одразу впізнав. з нього вийшла дівчина.
— альбатросе! — покликала вона.
собака, що досі непорушно сидів коло намету, моторно звівся і з хворобливою грацією пораненої тварини побіг назустріч. дівчина присіла навколішки і погладила пса поміж вухами.
— це ваш собака? — запитав я непривітно. — що з ним сталося?
дівчина ніяково розповіла, що випадково перевернувся казан з юшкою і товаришів собака мало не обварився… а на наш докір, що не гончакові, пояснила, що ніхто не знав, як це зробити.
товариш звинуватив її в тому, що друзі не пораненій тварині, а на острів помирати.
дівчина, розгнівавшись на те, що їй дорікають, пішла геть. собака спробував кинутися навздогін, та товариш його не відпустив. аж коли човен віддалився, товариш відпустив ремінь. собака підбіг до води і тужливо заскімлив, дивлячись на протилежний берег дніпра, де на узліссі біліли намети молодіжного табору.
— від нього відреклись, а він не здатен осягнути людської жорстокості, відплачує за неї незрадливою любов’ю.
— вірність! — сумно сказав товариш.