Іть будь ласка дуже потрі твір-опис пам’ятника т. г. шевченку у харкові

справжнім символом і окрасою харкова ось уже майже п’ять з половиною десятиліть є пам’ятник великому синові українського народу т. г. шевченкові в затишному саду, названому його іменем. цей монумент вважається одним з кращих пам'ятників тарасові шевченку в світі

він створений видатним скульптором м. г. манізером. величний багатофігурний монумент належить до кращих скульптурних творів нашої країни.постать шевченка сприймається досить реально: зосереджене обличчя, проникливий погляд очей, міцно стиснуті вуста — все це переконливо передає внутрішній стан поета. він стоїть, глибоко замислившись. енергійним жестом ніби скидає одвічне ярмо рабства, надихає поневолений народ україни на боротьбу.

 

Через дефіс              разом            окремо всього-на-всього      ввечері          по двоє будь-коли                  забагато          таким чином аби-то                      потороху        з дня на день як-небудь                задовго            по суті

Убагатьох із нас удома живуть собака, кіт, папуга, рибки чи якісь екзотичні тварини. ці створіння стають членами наших родин, ми любимо їх як рідних, дбаємо про їхнє здоров’я. однак, піклуючись про своїх «іх улюбленців», ми зазвичай забуваємо про інших тварин, тих, які нам не належать, дозволяємо кривдити або й знищувати їх… останнім часом люди надто часто виявляють жорстокість до своїх «менших братів» заради корисливих інтересів. я вважаю, що це аморально і жорстока поведінка людини стосовно тих, хто насправді потребує її захисту, має бути засуджена суспільством.з давніх-давен людство намагалося жити в злагоді з природою. людина розумна приручила багатьох тварин, зробила їх своїми друзями й захисниками і, назвавши «меншими братами», зобов’язалася не шкодити їм. пригадаймо повість м. коцюбинського «тіні забутих предків», у якій письменник показав справжнє єднання людини та природи, уміння і навіть потребу «вищої істоти» піклуватися про тих, хто приносить їй користь і дарує радість. герой цього твору іван палійчук змалку щиро любив природу, із вдячністю приймав її дари, умів дбати про тварин. справжнім святом для парубка були дні на полонині, коли лише овечки ставали його співрозмовниками, його друзями. коли він подорослішав і почав хазяйнувати, його любов до всього живого тільки зросла: «як дитина для мами – такою була для нього худібка. весь час, всі думки займала турбота про сіно, про вигоди маржинці, щоб не заслабла, щоб хто не зурочив, щоб вівці щасливо котились, а корови уположались».напевно, любов до природи тією чи іншою мірою властива всім нам. однак, на жаль, сьогодні все частіше можна почути про браконьєрство, про масове знищення тварин та безпідставне знущання над ними. чому це відбувається? адже змалечку нас привчають любити «братів менших» і не кривдити їх, а бажання приручити тварину і дбати про неї властиве багатьом… важко відповісти на таке запитання. можливо, люди, які нехтують природою, а відтак і світом в цілому, не здатні бачити прекрасне, їм не дано відчувати любов? в оповіданні є. гуцала «лось» описано зіткнення саме такої бездушної людини, вчинки якої продиктовані лише бажанням нажитися на м’ясі беззахисного лося, з маленькими чуйними хлопчиками. коли читаєш цейтвір, мимоволі хочеться захистити безневинну тварину, покарати браконьєра і навіть плакати з дітьми, для яких вбивство ісрасеня-лося стало справжньою трагедією, першим досвідом невиправданої людської жорстокості. якщо оповідання є. гуцала викликає в читача такі почуття, значить, не псе ще втрачено і люди все ж таки здатні бути благородними, духовними, гуманними. кожен із нас хоче, щоб поряд була віддана й вірна істота, яка любить тільки тебе, радіє тільки тобі і ніколи не зраджує. такими і є «брати наші менші» – тварини, яких ми наближаємо до себе й називаємо своїми друзями. однак замало просто мати такого друга. слід і самому бути другом, який ніколи не зрадить і не образить. заводячи « улюбленця», ми повинні відповідати за нього, а отже, зобов’язані бути людьми. адже хто, як не людина, що гордо називає себе «царем природи», мусить про цю природу дбати?