Твір-оповідання на тему: "пригоди сучасних школярів".

ми йшли додому зі школи аж раптом побачили стареньку   бабусю, що втратила свідомість.мої друзі не розгубилися, ми вирішили що стався сердцевий напад. завдяки мобільному зв,язку викликали швидку . лікарі сказали нам що встигли дуже вчасно. в кишені бабусі був рецепт на ліки, так загальними зусиллями   була встановлена особа хворої. через інтернет ми зв,язалися з її родичами. завдяки сучасному зв,язку нам вдалося врятувати життя людини.

звичайно веселка являє собою кольорову дугу з кутовим радіусом 42°. дуга проглядається на тлі дощової завіси або смуг падіння дощу, що не завжди досягають поверхні землі. веселка спостерігається в тій стороні небозводу, що протилежна сонцю, при цьому сонці не закривається хмарами. найчастіше такі умови створюються влітку, під час так званих «грибних» дощів. центром веселки є антисолярна крапка – ця крапка діаметрально протилежна сонцю. у веселці розрізняються сім квітів, крім того, веселку можна побачити біля фонтана або водоспаду, на тлі завіси краплі поливальної установки

звідки ж береться вихідний від веселки дивне барвисте світло? джерелом веселки є розкладений на компоненти сонячне світло. це світло переміщається по небозводу таким чином, що бачиться вихідної від тої частини небозводу, що протилежні сонцю. основні особливості веселки правильно пояснює створена більше 300 років тому теорія декарта-ньютона.

предмет, здатний розкласти промінь світла на складові, називається «призмою». якщо говорити про веселку, то роль «призми» виконують краплі дощу. веселка – це великий вигнутий спектр або, що утворилася в результаті розкладання минаючого через дощові краплі лучачи світла смуга кольорових ліній. кольору йдуть у наступному порядку, якщо вважати від зовнішнього радіуса до внутрішнього (досить просто запам’ятати даний спектр, вивчивши просту фразу-акровірш: «кожний мисливець бажає знати, де сидить фазан», тут перша буква кожного слова відповідає першій букві кольору

Бджільництво належить до найдавніших занять українців. про поширеність його свідчать збережені донині давні топоніми та гідроніми: мединичі, мединівка, бортне, бортники, уборть тощо. мед та віск завжди широко використовувалися як продукти харчування, а також служили оброком при зборі данини, були важливим предметом експорту до західної європи. багатьох віків існування бджільництво пройшло кілька етапів розвитку, з яких дослідники виділяють три основні: дике (початкове, або земляне); бортне; вуликове.початкове бджільництво  було неорганізованим заняттям: в ущелинах скель, у лісових хащах наші далекі предки знаходили гнізда бджіл і найпростішими засобами добували так званий «дикий мед», цілком знищуючи бджолині сім'ї. наступним був період, коли бджільництво розвивалося як  лісовий промисел. дикі бджоли роїлися природним способом у лісах, на висоті 4—6 м у дуплах дерев, які називалися бортями. звідси походить й назва промислу —  бортництво. це заняття також залишалося хаотичним, досить примітивним, а спосіб медозбору — важким і навіть хижацьким: знайшовши гніздо і прорубавши до нього потрібний отвір, мед повністю вибирали, а бджіл винищували. цей спосіб, порівняно з першим, вимагав більшого досвіду, складніших засобів праці. найбільша недосконалість обидвох способів медозбору полягала у винищуванні бджіл, що негативно впливало на загальний стан бджільництва.у xiv ст. розпочався період так званого бджільництва. якщо раніше бджіл утримували у природних дуплах, то тепер — у штучно виготовлених дуплянках, чи колодах. їх майстрували із соснових кругляків, видовбуючи чи випалюючи спеціальну порожнину для бджіл і отвір для догляду за ними. таку колоду — прообраз майбутнього вулика — прилаштовували, як і колись, високо на деревах. так започатковувався наступний етап розвитку —  вуликове бджільництво . удосконалювався спосіб збирання меду. бджолині гнізда уже не руйнували, а зберігали, залишаючи на перезимівлю певну кількість меду.