Іть написати текст-розповід про герб нашої держави

                                                                    герб україни                                                                                                              

      гербукраїни - золотий тризуб на синьому тлі.

      цей символ дуже давній. його використовували ще за часів київської русі. тризуб уособлює триєдність життя: землі, вогню, води, а також це поєднання батька, матері і сина.у гербі зашифроване слово "воля". малий тризуб можна побачити на монетах, документах, печатках, прапорі.

      вже більше тисячі років ми шануємо наш тризуб.

Я-звичайний житель одного з міст, однієї з країн планети земля. все що мене оточує - навколишній світ, майже скрізь однаковий. скрізь люди, скрізь тварини, скрізь рослини. та не дивлячись на все це, він все одно особливий, вражаючий. я розповім про лише одне місце, місце де я дуже люблю бувати. це навіть не поле, де нема нікого. там є люди, багато людей, всі дуже добрі й чесні. там є величенні дерева, гарненні квіти. там дуже спокійно і приємно знаходитись. це місце взято з моїх думок і мрій. та я вірю, що таке місто існує..

заходила ніч.

німіє степ і тьмариться.

поспішаючи, кудись ховаються останні шуми й гуки довгої літньої днини. не погасло ще на заході, як кров, червоне зарево, а вже над ним у темряві далекого неба зажевріла, немов жарина в попелі, вечірня зоря. а місяць, що перше висів серед ясного неба сірою, малопомітною плямою, під темним крилом ночі зразу ожив і засвітився білим чарівним огнем.

ринуло з неба ціле море тихого світла, усе на землі потопляючи. над степом промайнув легенькою тінню незрячий сон.

ніч зайшла.

маленькою хмаринкою темніє над глибоким яром закинутий у степу хуторець.

синіють у промінні хатки. у яр потяглися довгі тіні.

тихо в хуторі, мов у скам’янілому царстві із давньої казки.

серпи, коси, вози, збруя — усе мертво лежить коло хат, немов ті цяцьки, що перед сном порозкидали малі діти. по дворах манячать стіжки свіжої пашні, мало не поруч із хатами тягнуться ниви з блискучою стернею.

на нивах, як те військо побите, темніють не зношені снопи, стелються довгими не загребені покоси і, збившись стеблинами в густу лаву, подекуди стоять самотою клапті недокошеної пшениці.

а над усім густо стелеться дух свіжого степового сіна.

розкошами, красою віє над

у яру тихо й сумно. світить над ним місяць. уздовж його розтягнулися довгою стрічкою кучеряві верби. з-під верб одірвались і попливли проти місяця понад зрошеною травою марища - тіні. запирскало воли.

за волами виринула й стала в яру волохата постать.

на голові в неї наверчене жмутом якесь ганчір’я, довга свита підперезана білою ганчіркою, на ногах великі мужичі чоботи, а в руках - батіг. з купи ганчірок визирає мармурове дівоче личко з дуже великими пречудними очима. дівчина притулилася плечем до стовбура й закинула голову проти місяця. очі в неї склепилися, руки опустились, як у сонної. стоїть і осміхається.

затремтіло зразу сонне повітря, і зграї срібних звуків, плутаючись і виграваючи, полетіли яром і далеко кругом заснували степ.