Займеник- це самостiйна частина мови

також :   займенник лише вказує на предмети, ознаки та кількість, але не називає їх. наприклад, у реченні він нічого не міг думати, а тільки глибоко, всім серцем і всіма нервами своїми почував: треба їх рятувати/ (і. франко) є тільки вказівки на якісь особи чи предмети, але їх не названо. значення займенників стає зрозумілим тільки тоді, коли ми сприймаємо їх у контексті.    займенник не має свого постійного лексичного значення. він щоразу залежно від мовної ситуації, певною мірою пристосовуючи свою граматичну форму до тих слів, замість яких його вжито, вказує на інші явища, наповнюється іншим змістом.    займенники в мові вживаються передусім для того, щоб уникнути повторення тих самих слів. при цьому форму займенника треба узгоджувати з родом і числом іменника, замість якого цей займенник ужито.

Мета резюме: заміщення посади  менеджера з продажу, покращити свої вміння і навички в даній сфері роботи. освіта:   2000-2005рр. – навчання у м. львів в ну “львівська політехніка”. на даний момент навчаюся в групі ме-521. досвід роботи:   стаж у мене незначний. позитивні якості: я  енергі йний, комунікабельний, маю навички роботи з комп*ютером  та  певні організаційні здібності. маю водійські права та змогу їздити у відрядження. маю шестирічного сина і трьохрічну доньку. моя сестра – учениця 5-а класу школи. мама і тато працюють закордоном  у польщі.

осіння пора! як заворожує вона своєю красою. але найбільш чаруючим і гарним постає перед нами осінній ліс.

чудово, неначе в казці! все навколо виблискує під яскравими промінчиками лагідного сонечка. вже не почуєш веселих пісень дзвінкоголосих пташок. з дерев повільно опадає останнє листя, наче пофарбоване чарівним пензлем у жовтогарячий колір. воно замріяно кружляє у повільному таночку, поки тихо долетить до землі. приємно йти доріжкою, коли під ногами лагідно шарудить різнобарвний килим осені. а вітерець, пустотливо граючись, розносить по всьому лісу приємні пахощі достиглих ягід. поважно хитають маленькі ялинки та високі сосни своїми вічнозеленими верхівками, ніби мирно розмовляючи між собою. тільки свіжий подих вітру інколи порушує цю розмову. аж ось у густих вітках блискавично промайнула і миттєво сховалась руденька білочка — весела сусідка всіх дерев і невпинна трудівниця.

а високо в блакитному небі безперестанку пливуть темно-сині хмаринки, нагадуючи своїми обрисами різних казкових персонажів. розсікаючи небесну блакить, повагом летять і зажурливо курличуть журавлі.