Текст чого не можна купити за гроші (не копірувати ) хто скопірує не буде рахуватись 200 слів

ответ:

ответ: що я вважаю добром?   добро — це коли один одному в справах, піклуються про старих. робити добро зовсім не важко. добра людина є турботливою та уважною. вона ніколи не буває злою і жадібною, адже робить тільки хороші вчинки: є іншим, навіть може проявити до них співчуття.добро — це коли з кимось дружиш, когось кохаєш, а найголовніше — єш. моя подруга мені є, вона добра, як і всі мої друзі. я думаю, що добра людина повинна бути небайдужою, турботливою, ніжною, милосердною.

Колись давно, і навіть давним-давно, жив в дрімучому лісі бідний дроворуб. кожен божий день він ходив в ліс валити дерева. ось одного разу зібрався він в ліс, і дружина поклала йму в торбинку їжі, а через плече повісила повний бутель, щоб він перекусив і випив в лісі. цього дня дроворуб збирався звалити могутній старий дуб. “немало міцних дощок вийде”, -думав собі він. ось підійшов він до старого дуба, витягнув сокиру та так замахнувся, немов хотів повалити дерево одним ударом. але ударити він не встиг: раптом почувся тужливий голосок і з'явилася фея. вона стала просити і благати дроворуба не рубати старого дуба. здивувався дроворуб та й говорить: - що ж, не рубатиму, коли просиш. - так-то воно і для тебе краще буде, - сказала фея.- а я тебе за це віддячу, три будь-які твої бажання виконаю. тут фея зникла, а дроворуб відправився додому. до будинку було далеко, і бідолаха всю дорогу згадував про те, що з ним трапилось – все дивувався. коли ж він, нарешті, прийшов додому, і лише біля грубки всівся, як став його голод терзати: а до вечері було ще далеко. - ну як, вечеряти скоро будемо, стара? – запитав він дружину. - години через дві, - відповіла вона. - ех! – зітхнув дроворуб, - ось би мені зараз кільце кров'яної ковбаси, та потовстіше! і не встиг він це вимовити, як раптом – лясь! – в камін впало ціле кільце кров'яної ковбаси, та ще й такої жирної та смаковитої, що пальчики оближеш. здивувався дроворуб, а дружина його втричі більше здивувалася. - це що таке? – говорить. тут дроворуб пригадав все, що з ним вранці було, і розповів про це дружині, з початку і до кінця. але поки він розповідав, дружина все хмурилася та супилася, а як дійшов він до кінця, так і бовкнула: ах ти, дурень отакий! дурень набитий! на яку дурницю бажання змарнував. та щоб твоя клята ковбаса тобі до носа приросла! і не встигли вони оком моргнути, як кров'яна ковбаса вискочила з каміна і приросла до носа дроворуба. дроворуб смикнув за ковбасу, не відривається; дружина смикнула, - не відривається: смикали-смикали обидва, трохи бідоласі ніс не висмикнули, а ковбаса все не відривається – приросла як рідна. і тут дроворуб зметикував, що у адже нього залишилося всього одне бажання – третє, і останнє. і він тут же побажав, щоб кров'яна ковбаса відскочила від його носа. лясь! і ковбаса від носа відліпилась. і хоч дроворубові з дружиною не довелося кататися в золотій кареті та одягатися в шовк і оксамит, зате на вечерю їм дісталася така смачна кров'яна ковбаса, що пальчики оближеш.

ми їхали трамваєм.  був кінець січня, новорічні свята лишилися позаду, але про них нагадували звалища ялинок, що виднілися де-не-де за вікнами. зовсім недавно вони сяяли різнобарвними вогниками, дивували іграшками. деякі ялинки повиносили з квартир із залишками серпантину, гірлянд. на ялинках, викинутих на звалища, прикраси виглядали безглуздо і жалюгідно.

-              чи треба було нищити стільки дерев заради короткочасного задоволення? — зауважив хтось із пасажирів.

-              традиції є традиції, — відгукнулася літня жінка, — та й дітлахам радість.

-              згоден, але питання в іншому, — приєднався до розмови бородань, — навіщо так зневажливо ставитися до дерева, яке несло радість у новий рік і дітям, і дорослим. викинули ялинки на звалища немов якийсь мотлох.

-              а ось у деяких європейських країнах влаштовують свято, коли прибирають ялинки, — утрутився у дискусію юнак.   їх урочисто вантажать на машину і вивозять за місто. люди підкреслюють свою повагу до дерева, навіть зрубаного, дякують за свята. а без любові до природи не може бути любові до батьківщини. про це ще школярем я читав у російського письменника костянтина паустовського.

у вагоні запала тиша. пасажири обмірковували щойно почуте. за вікнами промайнуло чергове звалище ялинок…