Поміркуй, для чого люди тримають у дома котів.напиши про це текст-міркування(5-7 речень) на украинском языке*)

на мою думку, люди тримають вдома котів для того, щоб було до кого пригорнутись у самотній холодний вечір. або щоб чути тихе муркотіння на вушко перед сном.

коти - це найліпші друзі, які з задоволенням розрадять своїми глибокими і розуміючими очима в години смутку та з задоволенням порадіють разом з хазяїном під час великої радості. вони є втіхою для сердця, що ніколи не буде порожнім, коли теплий і пухнастий клубочок порядⓐ.

                                                                                           

тому що коти ловлять мишей ,пацюків ,а вони отруйні  і раніше  від цього вмирало багато людей   .коти жертвують собою заради своїх хазяївів.коли ми йдемо з дому то вони весь цей час  сплять, щоб бистріше пройшов час .

на світі живе багато людей, і всі різні. у кожної людини своя доля, мета, досвід і життєва правда. але, мабуть, всі мають одну спільну рису — хочуть залишити свій слід на землі.

 

це абсолютно природньо. так повелося ще з давніх-давен. адже навіть у стародавньому прислів’ї говориться, що людина за життя має посадити дерево, побудувати дім і виховати дитину. дитина теж продовжить рід і передасть своїм дітям пам’ять про своїх батьків. таким чином, не перерветься ланцюжок життя, і людина не зникне безслідно. це, звичайно, правильно, але у всі часи були люди, які своїм власним прикладом розширювали це правило. такими були великі гуманісти: л. українка, т. шевченко, і. франко, які настільки сильно любили свій народ, віддали йому так багато творчої наснаги, так щиро вірили в його щасливе майбутнє і намагалися його наблизити, що назавжди залишилися в його світлій пам’яті. і це справедливо. бо тільки людині, яка має настільки гаряче і щире серце, що може вмістити всі болі і скорботи свого народу, дається моральне право сподіватись на те, щоб її «в сім’ї великій, в сім’ї вольній, новій» пом’янули «незлим тихим словом».

 

на мій погляд, тільки така людина залишає справді помітний слід на землі.

Пригадується одне з оповідань а. п. чехова про лікарів. це оповідання "випадок із практики". дочка власниці фабрики хворіла. викликали лікаря. він оглянув і сказав, що все гаразд, просто треба відпочити. а поруч стояла мати. стояла нерухомо і дивилася на лікаря заплаканими очима. потім попросила, щоб лікар не від'їжджав, бо минулої ночі дочка налякала її своїм станом, а вона в неї одна-єдина дитина. лікар хотів сказати, що в москві у нього багато роботи, що вдома чекає сім'я. але глянув на обличчя жінки — і залишився. що примусило лікаря залишитись? обов'язок? ні! милосердя, бо милосердя — це готовність іншому. у цьому випадку я бачу два аспекти милосердя: переживання, відчуття чужого болю як свого і порив до реальної . без переживання милосердя вироджується в холодну благодійність, а без реальної переходить у пусту сентиментальність.  колись у нашій країні мріяли про те, що не буде майнової нерівності, всі будуть жити заможно. і тоді милосердя нікому не буде потрібне. але це не так. залишаться старість, самітність, хвороби, стихійні лиха. саме вони будуть потребувати суспільного і індивідуального милосердя, тобто людинолюбства і . де ж витоки милосердя?   вони лежать у стародавній, родовій солідарності, що суворо зобов'язувала будь-якою ціною визволити, захистити "свого", виключаючи "чужого". але все йде вперед, не стояло на місці і розуміння милосердя.  семирічний хлопчина серед чужих — у притулку. він пише листа дядькові, що сидить у тюрмі. розповідає про батька, що помер, про матір, яка покинула його. а далі запитує, коли у дядька день народження, бо він йому хоче приготувати подарунок: "я вам хочу написати вірш". пише хлопчина не рідному дядькові — чужому. свята дитина! що ж може бути найблагородніше за цей порив дитячого серця, дитячого милосердя.  чи вчать милосердя?   милосердя — любов до всього живого, всьому живому. природа теж жива. будьмо милосердні до неї, їй. свій гнів іван ізотович (о. гончар "собор") спрямував проти сина і таких, як він, губителів дніпра, це вони "пів-україни пустили на дно, думали, море збудують, а збудували болото! гнилом цвіте, на всю україну " згубили. де ж милосердя до природи? а вона сьогодні плаче гіркими слізьми, просить . просять забруднені промисловими ві ріки, озера, моря. гине фауна і флора життєдайних океанів, забруднених розливами нафти. вони благають державного милосердя. екологи, "лікарі природи", мають врятувати їм життя. а ми, люди, мусимо рятувати природу і один одного своїм діяльним співчуттям у нинішні складні часи економічної, екологічної і психологічної скрути, бути сестрами милосердя.  моя мрія — стати лікарем, "ближньому своєму". ця мрія навіяна мені долею лікаря, педагога, гуманіста януша корчака, його високою акцією духовного милосердя: він не зрадив лікарського ідеалу служіння ближньому і загинув разом з дітьми з єврейського гетто в газовій камері німецького табору, хоч мав можливість залишити своїх вихованців, а самому вижити. його жертовний подвиг вразив мене і заполонив моє серце. дійсно, хто ж як не лікар, завжди першим прийде на людині?