Чому собаку називають другом людини. напишіть будь ласка текст-міркування на цю тему (5-7 речень) будь ласка іть дуже потрібно (дякую)

собаки- це велика радість для кожного.це милі створіння.

    коли ти приходиш   додому тебе з радістю зустрічає твії вірний друг-собака. багато  зустрічається випадків,коли собаки рятують життя людині: рятують   із вогню,витягують з води

  вони бувають різні по породі та по характеру .  можуть бути вредними,або лагідними та ніжними.

      вигулювати собаку потрібно не менше двох разів в день. водити до ветеринара  треба не менше,чим один раз у чотири місяці.  вчити   треба змалку і кожного дня,так вона краще запам’ятовує.

  собака-кращий друг людини,вона завжди тебе буде любити,та ніколи не зрадить. якщо вам самотньо,заведіть собі собаку

всі ми з дитинства знаємо, що собака - друг людини, вірний, зраджений, незмінний, на все її собаче життя. і любить вона свого господаря завжди і всякого, і він для неї самий-самий. і зараз, в наше століття дефіциту спілкування, ми як ніколи потребуємо ..

Дуже люблю будь-які свята, тому що під час свят не треба йти до школи та робити уроки. Але більш за все мені подобається Новий рік.

На Новий рік ми купуємо ялинку та ставимо її у своїй квартирі в найкращому місці. Ми розвішуємо на ній іграшки, свічки, маленькі електричні лампочки різних кольорів, срібний дощ з металевої фольги, цукерки та паперові сніжинка. Увечері ми сідаємо за стіл. Приходять гості, дітям приносять подарунки, грає музика, по телевізору Президент України виголошує святкові поздоровлення.Починаються танці біля ялинки.

Аж ось уже й ранок — ранок нового року. Ми виходимо на двір і починаємо грати в сніжки. Потім йдемо на прогулянку до центру міста. Там стоїть велика ялинка, навкруги безліч дітей.

Так проходить Новий рік — найкраще та найвеселіше з усіх свят.

если не то потом скажи

Объяснение:

Любов до рідної мови, любов до рідної Батьківщини — невіддільні поняття. Вони споконвіку живуть у людських серцях і притаманні тим, хто шанує історію й культуру власного народу. Дійсно, не було жодного видатного письменника, який би не висловив любові до рідної мови, а також своєї тривоги за її долю. Дійсно, не було жодного поета, який би не покладав на рідну мову найсвітліших надій. Так склалося тому, що кожен митець бачив долю свого народу в майбутньому невідривною від долі української мови.

Мова — це душа народу. Немовля з перших днів свого існування чує рідну мову від матері, а потім, підростаючи, повторює перші пестливі слова. Це, звичайно, саме ті слова, які промовляла ще за сивої давнини над колискою молода жінка, чимось схожа на матусю. Ці слова сповнені почуттям, ніби квітка нектаром.

Мелодійна та неповторна українська мова ввібрала в себе гомін лісів, полів, рік і морів землі нашої. Слова нашої мови переткані вишневим цвітом, барвінком, калиною.

Українська мовна традиція сягає до княжих далеких часів. За часів Київської Русі наше слово повновладно зазвучало на державному рівні. Потім виникли школи, друкарні, які видавали не лише духовні твори, а й підручники, наукові трактати. Але шлях нашої мови був тернистим. Скільки заборон прийшлося зазнати українській мові, починаючи з часів Петра Першого! У 1863 році один із петербурзьких циркулярів переконував, що "малоросійського язика" взагалі не існує. З ужитку виганялися рідні до болю слова. Російський цар хотів, щоб люди забули, що таке Запорозька Січ, Україна, козак...