Треба утворити всі можливі форми ступенів порівняння від слів : мудро, важко, легко, голо, товсто, високо. термі

мудромудріше, більш мудро, менш мудро, ще мудріше, значно мудріше, трохи мудріше, куди мудріше; наймудріше, щонаймудріше, якнаймудріше, найбільш мудро, найменш мудро.важковажче, більш важко, менш важко, ще важче, куди важче, трохи важче, значно важче; найважче, щонайважче, якнайважче, найбільш важко, найменш важко.легколегше, більш легко, менш легко, ще легше, куди легше, трохи легше, значно легше; найлегше, щонайлегше, якнайлегше, найбільш легко, найменш легко.гологоліше, більш голо, менш голо, ще голіше, куди голіше, трохи голіше, значно голіше; найголіше, щонайголіше, якнайголіше, найбільш голо, найменш голо.товстотовстіше, більш товсто, менш товсто, ще товстіше, куди товстіше, трохи товстіше, значно товстіше; найтовстіше, щонайтовстіше, якнайтовстіше, найбільш товсто, найменш товсто.високовище, більш високо, менш високо, ще вище, куди вище, трохи вище, значно вище; найвище, щонайвище, якнайвище, найбільш високо, найменш високо.

  твір на морально-етичну тему "чи потрібна сучасній людині гідність? ":

  гідність – що це таке? на мою думку, це поняття моральної свідомості. саме гідність відтворює уявлення про цінність особистості. це поняття характеризує особливе моральне ставлення особистості до себе і ставлення суспільства до неї. чи потрібна сучасній людині гідність? безумовно, потрібна. людство йшло до цього поняття не одне століття, позбавляючись рабської та смиренної свідомості. і ми не можемо просто так лишитись гідності.

  я вважаю себе особистістю, яка має почуття власної гідності. я багато працюю над собою, не дозволяю себе принижувати, уникаю підлабузників та й сама на опускаюсь до такого. мене привчили до того, що честь, повага, стриманість та обов’язок – не просто слова, а якості, які роблять мене людиною. я ціную гідність у людях і сама намагаюсь бути достойним членом свого суспільства.  

Розгнівалася  стара  зима : задумала  все  живе  на  землі  знищити ,   і  почала  з  пташок .  набридли  вони  їй  веселим  щебетом, невтомним  гомоном .дмухнула  зима  холодом , зірвала  листя  із  золотих  гаїв і  лісів,  розкидала  його  по  сумних  дорогах . нема  куди  пташкам  сховатися. почали  вони  збиратися   невеселими  зграйками , радилися  перед  далекою  дорогою ,  потім   здійнялися   і  полетіли  за  високі  гори  , за  сині  моря весну шукати.  довго вони летіли над морями-океанами,  вже й крильця стомилися, аж раптом бачать перед собою зелений острівець. зраділи пташечки перепочинку, сіли на землю. аж дивляться - йде молода гарна дівчина, вся у зеленому вбранні. підійшла вона до них , та й питає: "звідки летите, що шукаєте? "   розповіли їй пташки про свою біду. іла вона їх та й каже : "ви знайшли те, що шукали, я - весна. я вам ." відпочили пташечки та й разом з весною полетіли додому. прилетіли, а там вже зима вже майже все живе заморозила, лютує. але юна весна змахнула своїми руками, і на небі розійшлися хмари, виглянуло сонечко, усміхнулося. тоді почало воно  гладити своїми ніжними промінчиками зиму, розтопило лід у її серці. соромно стало зимі, розплакалась вона, і весь лід довкола теж почав топитися. ожила природа, зраділо все живе. відступила люта зима геть. а щасливі пташки заспівали на честь весни свої найкращі пісні.