Закончить диалог андрій, доброго ранку доброго ранку! я бачив що після уроків ти кудись поспішав. так, я відвідую спортивну секцію. яку саме?

секцію футбол мені там дуже як що хочеш зі мною піти тоді завтра приходь до мене на футбол буде дуже весело

Явідвідую спортивні танці! - зрозуміло, а тобі подобається? -звісно, а ти не хочеш ходити зі мною? -хочу, завтра можно записатися? -зввсно. я буду чекати! пока. - до побачення

Перший ій улюбленець - мій собака мухтар, якого я сам обрав і сам виховував. перші друзі - сусідські діти, хлопці й дівчата різного віку. перші сварки та розуміння, що люди бувають різні. перші друзі, деяких з яких досі займають важливе місце у своєму житті. перші поразки і перші здобутки. перші розчарування і перші радощі. перша музика, яка дуже сильно вплинула на формування мене, як особистості, і яка досі зі мною і підтримує мене у важкі хвилини.  а як у дитинстві хочеться вчитися, я з нетерпінням чекав 1 вересня, аби почати вчитися у першому класі, бо вже з дитячого садка я знав про таке місце, як школа, де дітей навчають найрізноманітнішим речам і прагнув туди. і ні з чим не порівняти ці відчуття, які переповнювали мене на святі першого дзвоника, і через все життя я несу це прагнення до знань, до усіх нового, що мене оточує і сподіваюся ця цікавість не покине мене до самої смерті.  коли я був маленьким, то завжди мріяв якнайскоріше вирости. мені здавалося, у дорослих життя набагато цікавіше - вони можуть ходити, куди схочуть, вміють користуватися складними пристроями та керувати автомобілем, можуть самі обирати одяг, лягати спати коли вони самі захочуть, а не о 9 годині, дивитися телебачення а батьки тільки посміхалися та казали не поспішати, і що вони віддали би багато, аби знову стати дітьми, і як шкода, що тоді я цього не розумів і якнайскоріше намагався вирости, аби стати дорослим, як і мої батьки.  дитинство накладає відбиток на все життя людини, бо саме в цей період формуються основні риси характеру та світобачення, здібності та таланти. і не в останню чергу від того як пройшло твоє дитинства залежить, чи зможеш ти добитися чогось у навколишньому світі, який незважаючи на всю свою красу є доволі жорстоким і невблаганним, і потребує від нас іноді напруження усіх наших сил, аби зробити щось важливе і величне.  я вдячний своїм батькам за те, що моє дитинство було щасливим. я не був розпещеною дитиною, проте мав усе необхідне, а головне - їхню турботу та увагу. вони з дитинства навчали мене самостійності, тому я завжди мав вибір, що мені робити, коли мені це робити та інше, і зараз я бачу наскільки це мені є у моєму студентському житті. я б хотів, щоб теплі почуття, які викликають дитячі спогади, нам долати труднощі дорослого життя.

Слухаючи розповіді моїх батьків про те, яке у них було дитинство і як вони жили колись, я задумуюся про своє існування. мені хочеться також бути такою веселою, щасливою і безтурботною. звичайно, що у моїх предків не було таких покращених умов побуту, не існувало інтернет-зв`язку, не мали такого високого розвитку технологій. проте люди були більш дружніші, веселіші, більш згуртовані, хоча, звісно, у той час також мали місце певні проблеми. мені здається, що тодішня молодь була більш впевненою у своєму майбутньому, планували, здобували, розвивали. а для мене сьогоднішня дійсність зі своїм технологічним прогресом у всіх сферах не є такою прекрасною, безтурботною, надійною. виною моїх вагань стала несправедлива війна на сході, яка зачепила увесь світ. братська країна вирішила, що має право відбирати у нас щасливе дитинство, руйнує наші плани і сподівання, посягнула на спокійну старість літніх людей. люди, з якими мої батьки були колись як рідні, сьогодні стали ворогами; ніхто не міг собі колись уявити наших побратимів зі зброєю в руках проти нас. а ми, діти наших батьків-прадідів, дізнаємося що таке війна з росіянами, з котрими колись наші предки пліч-о-пліч відбивали ворога-загарбника. усе це – жахливі речі, які важко сприймаються і, які нелегко усвідомити.