Які провідні мотиви книги пісень петрарки​

Каторжна - докія   - головна героїня твору. мачуха   докії. пріська (з нею степан зрадив докію) одарка ( одного разу мачухапослала її до тітки одарки глечика попрохати. у одарки вечорниці.) санька (і санька згорить? санька - маленька дівчинка, дочка досвітчаної матері. докія за останній час дуже влюбила гарне дівчатко, і дівчинка любила її. але ж і вона така гарна, ласкава. і докії в'явилося все: як хата горітиме, як санька простягатиме руки з полум'я й кричатиме: "рятуйте! докієчко! витягни мене! ") христя(правда, всі вони - і хлопці й дівчата, і ця христя з ними - якось особливо дошкуляли їй того вечора своєю зневагою, але ж христя оханулась, їй шкода стало бідної докії, і вона, мало не плачучи, промовила:             - докійко! мені             може, вона хотіла далі сказати, що від цього часу буде вірною подругою докії,- але ж цього нічого не сказала, бо докія скрикнула: "геть! ", одіпхнула її і втекла з вулиці.)

С. співуча, чутлива душа українського народу найяскравіше відбивається у мистецтві народного розпису. хати розписували там, де вони були вибілені, готові до розпису. у карпатах та на поліссі такого не зустрінеш – там хати рублені з дерева, тому й нема на чому писати. а ось хмельниччина, катеринослав-іцина, полтавщина – тут мистецтво розпису хат розквітло багатим цвітом. а ще цікаво, що розписи навіть сусідніх сіл відрізнялися, мали якісь особливості суміші фарб, манери писання квіток, дерев тварин. крім того, українець просто не міг не розмалювати все навколо себе, весь світ зробити цікавим, яскравим, сонячним. усюди розмальовували дерев’яний посуд – тарілки, кухлі, меблі – мисники, полиці, весільні скрині, вози, сани, кінські дуги, малювали на папері. петриківська майстриня тетяна пата розмальовувала навіть барабани прялок! село петриківка, в якому малювала майстриня, відоме всьому світові. реліктове село, в якому збереглися майже всі види декоративно-прикладної творчості. тут займалися усіма розпису, місцеві народні художники малювали олійними фарбами чудові народні картинки – такі можна побачити тільки у музеях та альбомах старовинного мистецтва. а тут своє, народне, живе! «весілля», «наталка-полтавка», «москаль-чарівник», «цигани», «побачення біля криниці»… раніше такі картинки прикрашали кожну селянську хату.цілими лантухами виносили петриківчани на ринок свої яскраві мальовки на папері, особливо перед великими святами, коли білять хати. усі кольори райдуги тріпотять на цих чарівних папірцях – квіти, орнаментальні фризи, довгі зубчасті «лиштви» для оздоблення поперечних дощок стелі. хати жителів петриківки – музей народного мистецтва, який живе своїм життям. розмаїття квітів, ягід, листочків захоплює, тягне роздивлятися й роздивлятися. мов у райському садку сидиш – нащо кудись йти? петриківці привчають дітей до малювання змалку, свої особливі технічні засоби, секрети малювання. майстриня параска павленко малою малювала зелені листочки й стебла, її старша сестра віра – квіти, менша, галя, писала сині ягоди винограду. в їхній сім’ї малювали всі. фарби купували або готували самостійно. коли не залишалося купованої зеленої фарби, робили її з молодого зеленого жита. розтирали його, сік розмішували з жовтком то й діставали гарну зелену фарбу. саморобна яєчна темпера була основою фарб петриківчан.а яке ж цікаве приладдя для розпису! пензлики роблять самі майстри з котячого хутра, вистриженого з грудей. рослинні орнаменти легко лягають на білий папір. життєрадісні, лагідні петриківські розписи милують зір, дарують життю яскравість. мазки кладуть не щільно, між ними має проглядати біле тло, тоді розпис буде мережаний, прозорий, легкий. фарби беруть чисті, ніколи не змішують – синя, червона, малинова, зелена, жовта… ритмічні мазки формують тільця пташок, відчуття польоту, рухи крилець, навіть повітря навколо. колорит петриківських творів завжди чистий, прозорий, ніби освітлений променями сонця. в кожної петриківської майстрині свої улюблені сюжети. у надії білокінь – цибульки, двоколірні «яблучка», кетяги калини, ґрона вино-граду. у параски павленко – пташки, квіти… дивлячись на твори петриківського розпису, не перестаєш захоплюватися життєдайними силами українського народу, його невгамовним потягом до творчості й краси.