Лист авторові улюбленої книжки бажано української

        михайло стельмах(гуси-лебеді летять)

здарсуй,михайло! як же ті біднесенький взимку без чобіт грався? часто хворів? уявляю я твою радість коли ті нарешті отримав новесенькі чоботята)

  а зараз ти вже відомий письменник ти певно часто дивишся на небо і згадаєш як над тобою пролітали гуси-лебеді дитинства..чи роздивляешся ті хвори? чи часто бачиш серед них забавні фігурки різних тварин,птахів? чи досі гадаєш що наввесні сонечко відкриває золотими ключами землю? чи досі ті боїшся що воно їх загубить? певно ні,ті вже

зараз я коли читаю твої книги   мені іноді здається, що я теж схожа на вітряка, який основою, хрестовиною тримається чорної, репаної землі, а крилами жадає

Лісова пустунка якось влітку ми з татом пішли у ліс по гриби. довго ми ходили лісом і раптом я почув стрекіт - спочатку з одного боку, а потім з іншого. "хто це стрекоче? " - спитав я у тата. "хось жартує над нами! ". тато посміхнувся і сказав: "це руда пустунка-білочка. ось вона, дивись! ". і тут я побачив білку, яка сиділа на гілці сосни і стрекотала. ми пригостили лісову пустунку горішками, поклавши їх на землю. білочка хутко перетаскала горіхи у свою домівку, а потім підійшла до нас, щось прострекотала і побігла геть. мабуть, так вона подякувала нам.

Заголовок такий як і тема.       ми живемо у не залежній державі - в україні. і я її дуже люблю. так само, як і свою сім'ю. адже наша держава нам важлива, як родина. в ній бувають так, як в сім'ї непорозуміння, негаразди.       якщо б український народ був, як одна велика родина, то люди, що проживають на територіях нашої країни, були б, наче рідні брати й сестри. розуміли та один одному. прагнули досягти спільної мети. не було б тоді й правопорушень, а панували б тільки тиша, мир і спокій.       тож давайте не свариится, а тільки миритися і ставати однією родиною!