Чи є корінь в слові село ? як що так то де?

есть.корнем является - сел..

есть конечно,"сел"от слова поселок.

есть еще спец.правило в этом случае но я его не вспомню,но корень есть ,точно!

оксана та лiза дiляться враженнями про екскурсiю по мiсту черкаси: -привiт, оксано! -здоров, друже! -як тобi екскурсiя? -на мiї погляд екскурсiя була чудовою, - захопливо говорила оксана.-менi також дуже .-зрозумiло. що ти найбiльше запам"ятала? - я найбiльше запам"ятала, що територiя черкас була заселена сорок тисяч рокiв тому. велика частина степiв була зайнята скiфами. до цих пiр в золотонiському районi iснують кiлька скiфських курганiв.-як цiкаво, а я запам"ятала,   що за час своєї iстроiї мiсто не раз було стерте з лиця землi, але знову i знову вiн пiднiмався з попелу.-я б із задоволенням  з тобою потеревенiла, але менi треба бiгти, - засмучено вiдповiла лiза.-добре,бувай! -до зустрiчi! лiза та оксана пiшли у своїх справах.

ніна живе у великій родині. в неї мати, батько, два брати, дві сестри і бабуся. ніна в родині найменша, їй восьмий рік. бабуся найстарша: їй уже вісімдесят два. коли сім’я обідає, в бабусі тремтять руки. несе вона ложку до рота, ложка тремтить і з неї капає на стіл.  незабаром у ніни день народження. мама сказала, що на її іменини буде в них святковий обід. на обід ніна запросить своїх подруг. ось і гості прийшли. мама накриває стіл білою скатертиною. а ніна думає: «це ж і бабуся за стіл сяде. а в неї руки тремтять… подруги сміятимуться. розкажуть потім у школі: в ніниної бабусі руки тремтять».  ніна тихенько й каже:   - мамо, нехай бабуся з нами за стіл не сідає.  - чого? – дивується мати.  - у неї руки тремтять. на стіл капає.  мама зблідла. не сказала ні слова, зняла зі столу білу скатертину й сховала її в шафу.  вона довго сиділа мовчки. а потім сказала: «бабуся нездужає. тому святкового обіду не буде. вітаю тебе ніно з днем народження. моє тобі побажання – бути людиною».  запитання: що означає бути людиною?   висновок: бути людиною – це поважати старість, дбайливо й терпимо ставитися до проявів старості, пам’ятаючи, що ніхто в цьому житті не вічний, кожен буде старим і немічним.  ми з вами поговорили про маму, бабусю. а про кого з найрідніших людей ми забули?   зачитаю оповідання «наш тато одужав».  у синьоокої катрусі сьогодні велика радість. більше року хворів її тато. в лікарні лежав, три операції переніс. мама і катруся усе горювали. не раз, бувало, катруся вночі прокинеться й чує: мама тихо плаче. а сьогодні татко вже на роботі. здоровий і бадьорий. радісно сяють катрусині очі. як прийшла вона до школи, зустріла й поділилася радістю:   - наш тато одужав.  - петько і грицько подивились на катрусю, знизали плечима й нічого не сказавши побігли ганяти в м’яч. катруся підійшла до дівчаток.  - наш тато одужав, - сказала вона й засяяла на радощах. одна із них, ніна, здивовано спитала:   - ну то й що?   катруся відчула, як до горла підкотилася грудка і їй стало важко дихати. вона відійшла до одинокої тополі на краю шкільного подвір’я і заплакала.  - чого ти катрусю плачеш? – почула вона тихий, ласкавий голос. підводить голову, костик , мовчазний хлопчик, що сидить за останньою партою.  - наш тато одужав, - каже, схлипуючи катруся.  - ой, як здорово! – зрадів костик.  - біля нашого дому в бору зацвіли проліски. зайдемо після уроків до нас, нарвемо і понесемо вашому татові. як би хто знав, як було радісно на душі у катрусі.