Апишите беларускую хату знадворку​

ответ: деревянная, крыша из сена,

объяснение:

ха́та (от др.-венг. формы современного венг. ház «дом»[1] или от др-иранского[2]; ср. также нем. hütte, . hut — «хижина») — традиционный дом украинцев, белорусов, западных и южных , части поляков, с печью, как правило с четырёхскатной соломенной или камышовой кровлей.

часто хата делилась на две части: жилую и хозяйственную, разделённую между собой сенями. бывает срубной, турлучной или плетнёвой[3], глинобитной, камышовой, мазанкой, битой, земляной и лимпачной, бревенчатой, из дикого камня[3]. на украине и юге россии строили хаты-мазанки, которые снаружи и внутри обмазывали глиной и белили.

Вот что-то нашёл У адпаведнасці са значэннем і граматычнымі асаблівасцямі ўсе лічэбнікі падзяляюцца на некалькі разрадаў (відаў). Колькасныя лічэбнікі абазначаюць цэлы (пяць, восем), дробавы (адна шостая, тры дзясятыя) або зборны лік (шасцёра, васьмёра) і адказваюць на пытанне колькі? Таму выдзяляюць: 1) лічэбнікі, якія абазначаюць цэлы лік; 2) дробавыя; 3) зборныя. Парадкавыя лічэбнікі абазначаюць парадак прадметаў пры лічэнні (чацвёрты, шосты) і адказваюць на пытанне які па парадку? Як самастойная часціна мовы, лічэбнік характарызуецца адметнымі марфалагічнымі і сінтаксічнымі асаблівасцямі. Пераважная большасць лічэбнікаў скланяецца. Лічэбнікі сто і сорак маюць дзве склонавыя формы: сто, сорак — у назоўным і вінавальным склонах, сарака, ста — ва ўсіх астатніх. Не скланяюцца лічэбнікі дзевяноста, паўтара і паўтараста. Толькі некаторыя лічэбнікі маюць род: адзін і адна, адно, два і дзве, абодва і абедзве, паўтара (пры назоўніках мужчынскага і ніякага родаў) і паўтары (пры назоўніках жаночага роду), тысяча, мільён, мільярд і г.д. Не ўсе лічэбнікі маюць і лік: тысяча, мільён, мільярд і г.д. — адзіночны лік; адзін, адны (акуляры, вароты) — адзіночны і множны лікі. У сказе лічэбнік можа выконваць разнастайную сінтаксічную ролю. Пяць і шэсць — адзінаццаць. Дадай да трох шэсць. Ён вастрыў ужо трэці аловак. Другі дзень ідзе дождж. Колькасныя лічэбнікі ў спалучэнні алучэнне слоў, якое з’яўляецца адным членам сказа.

Ішов дід лісом, а за ним бігла собачка, та й загубив дід рукавичку.

От біжить мишка, улізла в ту рукавичку та й каже:

— Тут я буду жити!

Коли це жабка плигає та й питає:

— А хто-хто в цій рукавичці?

— Мишка-шкряботушка. А ти хто?

— Жабка-скрекотушка. Пусти й мене!

От уже їх двоє. Коли біжить зайчик. Прибіг до рукавички та й питає:

— А хто-хто в цій рукавичці?

— Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка. А ти хто?

— А я зайчик-побігайчик. Пустіть і мене!

— Іди!

От уже їх троє.

Коли це біжить лисичка — та до рукавички:

— А хто-хто в цій рукавичці живе?

— Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка та зайчик-побігайчик. А ти хто?

— Та я лисичка-сестричка. Пустіть і мене!

— Та йди!

Ото вже їх четверо сидить. Аж суне вовчик — та й собі до рукавички, питається:

— А хто-хто в цій рукавичці живе?

— Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик та лисичка-сестричка. А ти хто?

— Та я вовчик-братик. Пустіть і мене!

— Та вже йди!

Уліз і той. Уже їх п'ятеро.

Де не взявся — біжить кабан.

— Хро-хро-хро! А хто-хто в цій рукавичці живе?

— Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик, лисичка-сестричка та вовчик-братик. А ти хто?

— Хро-хро-хро! А я кабан-іклан. Пустіть і мене!

— Оце лихо! Хто не набреде — та все в рукавичку! Куди ж ти тут улізеш?

— Та вже влізу,— пустіть!

— Та що вже з тобою робити,— йди!

Уліз і той. Уже їх шестеро, уже так їм тісно, що й нікуди. Коли це тріщать кущі, вилазить ведмідь — та й собі до рукавички, реве й питається:

— А хто-хто в цій рукавичці живе?

— Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик, лисичка-сестричка, вовчик-братик та кабан-іклан. А ти хто?

— Гу-гу-гу! Як вас багато! А я ведмідь-набрідь. Пустіть і мене!

— Куди ми тебе пустимо, коли й так тісно?

— Та якось будемо.

— Та вже йди, тільки скраєчку! Уліз і ведмідь, — семеро стало.

Та так вже тісно, що рукавичка ось-ось розірветься.

Коли це дід оглядівся,— нема рукавички. Він тоді назад — шукати її, а собачка попереду побігла. Бігла-бігла, бачить — лежить рукавичка і ворушиться. Собачка тоді: «Гав-гав-гав!»

Вони як злякаються, як вирвуться з рукавички,— так усі й порозбігалися лісом.

Прийшов дід та й забрав рукавичку.