Всемье, где родители хорошо слышали и имели: один -гладкие волосы, а другой- вьющиеся, родился глухой ребенок с гладкими волосами . их второй ребенок хорошо слышал и имел вьющиеся волосы. какова вероятность дальнейшего появления глухих детей с вьющимися волосами, если известно, что ген вьющихся волос доминирует над гладкими, глухота- признак рецессивный , и обе пары генов находятся в разных хромосомах?

А- вьются  а гладкие,  в - хорошо слышит    в-глухота р: аавв( кудр , слыш) * аавв( гладк слыш) г:   ав  ав  ав  ав      ав    ав дети : аавв( кудр слыш)  аавв( гладк слыш)  аавв( кудр слыш)  аавв( гладк слыш)           аавв( кудр слыш)  аавв(гладк глух)  аавв( кудр глух)  аавв( гладк слыш) ответ: вероятность появления глухих с вьющимися :   1 к  8.

  фенотип      ген  генотип вьющиеся      а      аа,аа гладкие                а          аа норм. слух      в        вв,вв глухота                в                вв решение р мать аавв*отец аавв g                ав,ав          / ав.ав.ав.ав f1 аавв,аавв.аавв.аавв.аавв. аавв.аавв.аавв     вьющ/вьющ/глад/глад/вьющ/ вьющ/ глад/глад     норм /  норм/ норм/норм/норм/ глух/ норм/глух генотип первого ребенка аавв возможные генотипы второго ребенка аавв.или аавв. какова вероятность дальнейшего появления глухих детей с вьющимися волосами? ответ: вероятность 1/8 или 12,5%

Полимерия  –  это такое взаимодействие генов, при котором  несколько  генов из разных аллельных пар  отвечают за наследование одного и того же признака,  то есть, это взаимодействие множественных генов или полигенов. действие полигенов обычно чаще всего является суммирующим, то есть, степень проявления данного признака зависит от числа доминантных аллелей этих генов, например, признак будет выражен более интенсивно при генотипе а1а1а2а2, чем при а1а1а2а2.особенностью количественных признаков является то, что различия по ним между организмами небольшими и требуют точных измерений. в качестве примера полимерного действия генов является наследование цвета кожи у человека, причём тёмный цвет кожи у человека зависит от двух пар доминантных генов, рецессивные аллели этих генов обуславливают светлый цвет кожи, значит, чем больше в генотипе, тем темнее кожа и наоборот. дети от брака негра и белой женщины будут мулаты (а1а1а2а2).  р:     а1а1а2а2        ×    а1а1а2а2            негр                                        бел. g:     а1а2                                    а1а2 f1:         а1а1а2а2                    мулат в  f2  вероятность рождения негра или белого ребёнка равна 1/16, остальные генотипы в промежуточные фенотипические классы

Вірус (лат. virus - «отрута»[2]) - неклеточный інфекційний агент, який може відтворюватися тільки усередині живих клітин[комм. 2]. віруси вражають всі типи організмів, від рослин і тварин, бактерій і архей[3] (віруси бактерій зазвичай називають бактеріофагами). виявлені також віруси, що вражають інші віруси (віруси-сателіти). з часу публікації у 1892 році статті дмитра іванівського, описує небактеріальний патоген рослин тютюну, і відкриття у 1898 році мартіном бейеринком вірусу тютюнової мозаїки[4] було детально описано понад 5 тисяч видів вірусів[5], хоча припускають, що їх існують мільйони[6]. віруси виявлені майже в кожній екосистемі на землі, будучи найчисленнішою біологічною формою[7][8]. вивченням вірусів займається наука вірусологія, розділ мікробіології. вірусні частинки (віріони) з двох чи трьох компонентів: генетичного матеріалу у вигляді днк або рнк (деякі, наприклад мімівіруси, мають обидва типи молекул); білкової оболонки (капсида), захищає ці молекули, і, в деяких випадках, - додаткових ліпідних оболонок. наявність капсида відрізняє віруси від вирусоподобных інфекційних нуклеїнових кислот - вироидов. в залежності від того, яким типом нуклеїнової кислоти представлений генетичний матеріал, виділяють днк-вмісні віруси і рнк-вмісні віруси; на цьому принципі заснована класифікація вірусів по імору. раніше до вірусів також помилково відносили пріони, однак згодом виявилося, що ці збудники являють собою особливі інфекційні білки і не містять нуклеїнових кислот. форма вірусів варіює від простої спіральної та ікосаедрічеськой до більш складних структур. розміри середнього вірусу становлять близько однієї сотої розмірів середньої бактерії. більшість вірусів занадто малі, щоб бути чітко помітними під світловим мікроскопом. віруси є облігатними паразитами, так як не здатні розмножуватися поза клітиною. поза клітини вірусні частки не виявляють ознаки живого і ведуть себе як частинки біополімерів. від живих організмів, які є внутрішньоклітинними паразитами, віруси відрізняються повною відсутністю основного енергетичного обміну і відсутністю найскладнішого елемента живих систем - апарату трансляції (синтезу білка), ступінь складності якого перевищує таку самих вірусів. поява вірусів на еволюційному древі життя неясно: деякі з них могли утворитися з плазмід, невеликих молекул днк, здатних передаватись від однієї клітини до іншої, в той час як інші могли статися від бактерій. в еволюції віруси є важливим засобом горизонтального переносу генів, що зумовлює генетичне різноманіття[9]. віруси поширюються багатьма способами: віруси рослин часто від рослини до рослини комахами, що харчуються рослинними соками, наприклад, попелицями; віруси тварин можуть поширюватися комахами, такі організми відомі як переносники. вірус грипу поширюється повітряно-крапельним шляхом при кашлі та чханні. норовірус і ротавірус, зазвичай викликають вірусні гастроентерити, фекально-оральним шляхом при контакті з зараженою їжею або водою. віл є одним з декількох вірусів, що статевим шляхом і при переливанні зараженої крові. кожний вірус має певну специфічність до господарів, определяющуюся типами клітин, які він може інфікувати. коло господарів може бути вузьким або, якщо вірус вражає багато видів, широкий[10]. у тварин вірусні інфекції викликають імунну відповідь, яка найчастіше призводить до знищення хвороботворного вірусу. імунна відповідь також можна викликати вакцинами, що активний набутий імунітет проти конкретної вірусної інфекції. однак деяких вірусів, у тому числі і збудників сніду та вірусних гепатитів, вдається вислизнути від імунної відповіді, викликаючи хронічну хворобу. антибіотики не діють на віруси, проте було розроблено декілька противірусних препаратів.