На все вопросы может только один ответ. 1. получение энергии для жизнедеятельности организма происходит в результате: 1)размножения; 2) дыхания; 3) выделения; 4) роста; 2. питательные вещества необходимы для построения тел: 1) только животных; 2) только растений; 3) только грибов; 4)для всех живых растений; 3.для большинства растений, птиц, зверей средой обитания является: 1)наземно-воздушная; 2)водная; 3)другой организм; 4)почвенная; 4. цветки, семена и плоды характерны для: 1)хвойных растений; 2)цветковых растений; 3)плаунов; 4)папоротников; 5. животные могу размножаться: 1)спорами; 2)вегетативно; 3)половым способом; 4)делением клетки;

1-2 2-4 3-1 4-3 5-4. я не уверенна, но все же

Аэро́бы — организмы, которые нуждаются в свободном молекулярном кислороде для процессов синтеза энергии, в отличие от анаэробов. К аэробам относятся подавляющее большинство животных, все растения, а также значительная часть микроорганизмов. По отношению к молекулярному кислороду выделяют: облигатных аэробов.

Анаэробы — организмы, получающие энергию при отсутствии доступа кислорода путём субстратного фосфорилирования, конечные продукты неполного окисления субстрата при этом могут быть окислены с получением большего количества энергии в виде АТФ. Анаэробы — обширная группа организмов, как микро-, так и макроуровня.

Та́ксисы — двигательные реакции в ответ на односторонне действующий стимул, свойственные свободно передвигающимся организмам, некоторым клеткам и органоидам. Источниками раздражения могут быть свет, температура, влага, химические вещества и другие.

З початку 30-их років XX ст. виник, а в подальшому отримав значний

розвиток як у межах колишнього СРСР, так і в багатьох зарубіжних країнах

окремий напрямок біологічної науки – екологічна паразитологія, в центрі

уваги якої знаходиться проблема взаємовідношень паразита, хазяїна і

навколишнього середовища. Ключові теоретичні положення цієї молодої

науки, які зазвичай називають її «правилами», були сформульовані В.О.

Догелем (1933, 1935, 1938, 1947) на підставі узагальнення матеріалів, які

стосувалися передусім паразитофауни хребетних тварин.

Щодо тварин безхребетних, то «правила» екологічної паразитології до

характеристики їх паразитофауни вперше застосували відомі російські

дослідники-паразитологи з наукової школи В.О. Догеля – Т.О. Гінецинська і

Г.О. Штейн (1961, 1964).

Своїми дослідженнями, присвяченими прісноводним молюскам і

звичайним їх паразитам – трематодам, вони показали, що розподіл цих

паразитів у популяціях їх облігатних проміжних хазяїв-молюсків

підпорядкований тим же «правилам» екологічної паразитології, які

характерні для паразитофауни хребетних тварин. Він зумовлений як

фізіологічним статусом організма хазяїв і їх паразитів, так і безпосередньою

або опосередкованою дією на них низки інших чинників абіотичної,

біотичної і антропогенної природи.

У наступні роки другої половини XX ст. низка вітчизняних дослідників

паразитофауни регіональних малакофаун України на великому матеріалі

беззаперечно довела, що усі, без виключення, «правила» екологічної

паразитології добре підтверджуються отриманими ними результатами

(Чорногоренко-Бідуліна, 1958; Здун, 1961; Вергун, 1966, 1968; Черногоренко,  

1967, 1972; Гладунко, 1966; Мереминский, 1971; Макогон, 1972; Стелько,

1977; Тарасова, 2010, 2011 та ін.).