Воды , бывшие в производственном , бытовом , употреблении называются 1) канализация 2) сбросы 3) сточные воды 4) водоотток

Воды, бывшие в производственном , бытовом , употреблении называются 3)стоячие воды

Походження Вірусів є однією із найбільших загадок сучасної біології. Понад те, у нетрях наукових бродінь, вірусологи розподілились на два табори: одні дотримуються думки, що Віруси – це лише молекули-біополімери, тоді як інші – живі істоти. Одначе, за останнє десятиліття, вчені виявили велетенських Вірусів, ґеном яких є співставним із клітинними істотами; у них є навіть свої паразити – Вірофаги! Усі ці відкриття, у буквальному розумінні, струсонули вірусологію й уявлення про цих істот.

До сьогодні існувало три основні гіпотези походження Вірусів: “ґенів-втікачів”, “редукційної еволюції” та “першовірусів”. Перша стверджує, що Віруси виникли внаслідок збою при розчепленні “відходів” ДНК чи РНК у клітинах живих істот. Натомість, гіпотеза “редукційної еволюції” постулює Вірусів як реґресованих нащадків древніх клітинних істот. А третя гіпотеза – “першовірусів”, – за точку відліку їх походження приймає добіологічний світ біополімерів – Віруси виникли незалежно від клітинних форм живих істот, а після з’яви останніх еволюціонували в напрямку удосконалення механізмів зараження клітин…

Одначе, у горні філоґенетичних дебатів стосовно виникнення й походження Вірусів жодна із гіпотез не могла цілковито пояснити природу цих істот. Найбільше проблем виявилось у гіпотези “першовурусів”, яка не спромоглася хоча б якось вмотивувати внутрішньоклітинний облігатний паразитизм Вірусів, адже згідно її положень вони виникли і розвивались самостійно, а лише згодом розвинули здатність до паразитизму… Серйозні труднощі існували й у гіпотези “ґенів-втікачів” – вона не пояснювала розмаїття складних структур капсидів у Вірусів, вірусних ферментів та механізмів проникнення у клітину. Стосовно гіпотези “редукційної еволюції”, то найбільшою претензією до неї була відсутність “проміжної ланки” між найпримітивнішими клітинними паразитами і Вірусами…

Останні кілька років стали зламними у розумінні природи Вірусів, адже новітні відкриття у цій царині надзвичайно розширили наші знання про них. Найбільш радикальні зміни принесли відкриття велетенських Вірусів як от Мімівірусу Акантамеби всеїдної (APMV – Acanthamoeba polyphaga Mimivirus), Мамавірусу Акантамеби Кастелана (ACMV – Acanthamoeba castellanii Mamavirus), Меґавірусу чілійського (MGVC – Megavirus chilensis), Вірусу Кафетерії ренберґенської (CroV – Cafeteria roenbergensis virus) та інших. Справа в тому, що ці Віруси є найбільшими із відомих на нині, розміри найбільшого з них – Меґавірусу чилійського становлять 440 нм – це вдвічі більше, ніж нижня межа розмірів клітин – 200 нм (якщо не враховувати гіпотетичних “нанобактерій” – авт.). Меґавірус має найбільший з-поміж Вірусів ДНК-ґеном, який налічує 1259197 пар нуклеотидів й містить інформацію про 1120 білків, що цілком співрозмірно із багатьма паразитичними Бактеріями! У Мамавірусів та Мімівірусів виявлені ґени білків, які раніше ніколи не знаходили у жодного з Вірусів – це ферменти репарації ДНК, збирання і навіть синтезу білків (три типи аміноацил-т-РНК синтетази)! Але й це не ще не все – у Мамавірусів виявлений невідомий раніше тип суперпаразитів – вірусів-сателітів, так званих, Вірофагів Спутніків (Sputnik Virophage), які нагадують, радше, внутрішньоклітинних, а ніж вірусних паразитів!

Ля́лечка (лат. pupa) — стадія індивідуального розвитку комах з повним перетворенням, яка слідує за личинкою і перед імаго. Лялечка не живиться і здебільшого не може рухатися. В ній відбувається інтенсивна внутрішня перебудова, в ході якої комаха перетворюється з личинки на імаго. При цьому більша частина личинкових органів руйнується. Залишається лише нервова система, зачатки статевих залоз і імагінальні диски, з яких формуються імагінальні органи.

Лялечка метелика Agraulis vanillae
Тривалість стадії лялечки коливається від 6—10 діб у деяких видів мух до багатьох місяців (якщо лялечка впадає в діапаузу).

Типи лялечок Редагувати

Розрізняють три типи лялечок. У вільних лялечок крила, вусики та ноги щільно притиснуті до тіла, але не зчеплені з ним. У покритих загальний покрив охоплює все тіло, включно з крилами, ногами та вусиками, а у схованих личинкова шкірка під час останньої линьки не відкидається, як у більшості комах, а утворює несправжній кокон — пупарій.