"фрагмент цепи днк, кодирующей полипептидную цепь, гцацтг. укажите нуклеотидную последовательность фрагмента молекулы ирнк, антикодоны молекул трнк, участвующих в биосинтезе этого дипептида, и аминокислотный состав дипептида. ответ поясните. воспользуйтесь таблицей генетического кода".

ДНК         ГЦА  - ЦТГ
и-РНК      ЦГУ -  ГАЦ 
т-РНК      ГЦА -  ЦУГ
дипептид  ала - лей.
 ала - аланин
 лей - лейцин

Відповідь:

Пояснення:

Фізіологія

Репаративна регенерація може бути типовою — гомоморфоз і атиповою — гетероморфоз. При гомоморфозі відновлюється такий же орган, як і втрачений. При гетероморфозі відновлювані органи відрізняються від типових. Відновлення втрачених органів здійснюється шляхом епіморфозу, морфалаксису і ендоморфозу.[1]

Епіморфоз — відростання втраченого органа від поверхні рани. Процес регенерації при цьому починається із лізису тканин, які прилягають до рани та інтенсивного розмноження клітин, із яких утворюється регенераційний зачаток. Подальше розмноження клітин приводить до збільшення зачатка, а диференціювання клітин — до формування органа. Закривання ран при епіморфозі є рубцювання. Відростання хвоста у ящірки або ноги у тритона — це епіморфоз.  

Морфалаксис — викликає перегрупування частини організму, яка залишилась. Ця форма регенерації часто пов'язана з подальшим значним розростанням частини, яка залишилась і завершується утворенням із цього матеріалу цілого організму або окремого органу. Нова особина або відновлений орган спочатку менші вихідної форми, а з часом збільшується. Регенерація планарії, гідри, ноги таргана — це морфалаксис.  

Ендоморфоз або регенераційна гіпертрофія відбувається всередині органа. При цьому відновлюється не форма, а маса органа. Регенерація за типом ендоморфозу починається із загоювання ран, а потім відбувається збільшення частини органа, яка залишилась. Регенерація внутрішніх органів (печінки, селезінки, підшлункової залози) іде за типом ендоморфозу. Особливо швидко регенерує печінка. За дослідженнями у щурів при видаленні 2\3 частин печінки, через 2 тижні вона досягає вже нормальних розмірів.

Башня сооружена в 1516 году под руководством миланского архитектора Алевиза Фрязина[1]. Невысокая, окруженная рвом и рекой Неглинной, с единственными воротами, которые в минуты опасности наглухо закрывались подъемной частью моста, башня была грозной преградой для осаждавших крепость. Она имела бойницы подошвенного боя и машикули. В старину Кутафья, подобно прочим кремлёвским башням, завершалась двурогими зубцами и шатровой тесовой кровлей. В 1685 году её увенчали ажурной «короной» — парапетом с белокаменными деталями[2]. В XVIII веке был разобран перекрывавший башню свод. В XVI—XVII веках уровень воды в реке Неглинной был высоко поднят плотинами, так что вода окружала башню со всех сторон. Въехать в башню со стороны города можно было лишь по наклонному мосту. В настоящее время нижняя часть башни засыпана: её первоначальная высота над уровнем земли равнялась 18 метрам; ныне — 13,5 метров[2]. Существуют две распространенные версии происхождения названия «Кутафья»: от слова «кут» — укрытие, угол, либо от слова «кутафья», обозначавшего полную, неповоротливую женщину[2]. Однако первая представляется весьма сомнительной, поскольку от слова «кут», образовалось бы название «Кутовая», а никак не «Кутафья». В 2011 году по сторонам башни началось возведение современных павильонов, которые, по опасениям специалистов по сохранению культурного наследия, искажают исторический облик памятника[3][4][5].