Влесных биоценозах всегда есть внеярусные организмы, примеры таких организмов и попытайтесь объяснить чем связано их подобное размещение в биоценозе

ВНЕЯРУСНАЯ РАСТИТЕЛЬНОСТЬ, совокупность растений в растит, сообществе, в т. ч. лесном, к-рые не связаны с определённым ярусом фитоценоза. Внеярусными растениями могут быть поселяющиеся на стволах деревьев водоросли, грибы-паразиты, мхи, лишайники и т. д.

В тропических лесах, особенно дождевых, и лесах субтропиков обычны эпифиты и деревянистые лианы. По стволам деревьев лианы поднимаются в верхние части кроны, где и развивают свою листву, нередко настолько густую, что дерево-опора погибает. Растения-эпифиты поселяются на деревьях при достаточном освещении. В процессе жизнедеятельности эпифитов и сопутствующих им организмов (муравьев, грибов-паразитов и др.) в местах их сосредоточения накапливается кислый эпифитный гумус и формируется своеобразная микрофи-тосреда.

Лианы в насаждениях бархата амурского (Приморский край)

Лианы в насаждениях бархата амурского (Приморский край)

На территории СССР лианы характерны для влажных широколиств. лесов Кавказа (Колхида) и хвойно-широколиств. лесов Д. Востока (Приморье). В лесной зоне умеренного пояса лианы довольно редки, а эпифиты представлены гл. обр. мхами и лишайниками, образующими специ-фич. группировки. Нек-рые исследователи считают целесообразным называть лианы межъярусными растениями, эпифиты включать в состав того яруса, к к-рому относится растение-хозяин.

Жіноча статева система (лат. Female systemata genitalia) — систем організму жінки, відповідальна за репродуктивну і ендокринну функції (секреція статевих гормонів, що забезпечують нормальне функціонування репродуктивної системи і організму жінки в цілому[1]).

Складається зі статевих органів та статевих ознак: первинних (геніталії, молочні залози) і вторинних (наприклад, тип розподілу жирової тканини, тип оволосіння).

Жіночі статеві органи поділяються на зовнішні та внутрішні, межею між якими є гімен (за його наявності) чи вхід у вагіну. Зовнішні геніталії — вульва (лобковий горб, великі та малі статеві губи, клітор (голівка та каптур), промежина, гімен, вхід у вагіну, отвів сечівника), забезпечують сексуальну насолоду, виділення менструацій та сечі.

Внутрішні геніталії (вагіна, матка та її придатки (фаллопієві труби і яєчники) — відповідають за репродуктивну функцію (коїтус, запліднення, вагітність, пологи).

При народженні у жінок вже є певний[який?] запас яйцеклітин, і після менархе в пубертаті (11 – 15 років) вони витрачаються протягом менструальних циклів[2] дітородного періоду до менопаузи (45 – 55 років) внаслідок зниження секреції прогестерону та естрогену[2][3].

Объяснение:

Будова чоловічих статевих органів: складаються з внутрішніх та зовнішніх статевих органів. Внутрішні статеві органи це яєчка (статеві залози) з придатками, статеві канали (сім’явиносні й придаткові протоки), придаткові статеві залози (сім’яні міхурці, передміхурова залоза, залози цибулини сечівника), сечівник.

Яєчка – овальні парні статеві залози, що містяться поза черевною порожниною у шкірному мішку (мошонці). Вони належать до залоз змішаної секреції: зовнішня функція – це утворення сперматозоїдів, а внутрішня – виділення гормону тестерону. Кожне яєчко складається приблизно з 1000 звивистих сім’яних канальців загальною довжиною до 300-400 м. При статевому дозріванні у сім’яних каналів яєчок утворюються чоловічі статеві клітини – сперматозоїди (сперматозоони). З яєчок вони надходять до придатків, де дозрівають упродовж двох тижнів.

Придаток яєчка – це згорнута спіраллю трубка, що проходить по задній частині кожного яєчка. Від кожної протоки придатка починається сім’явиносна протока. Вона з’єднується з протоками сім’яних міхурців, утворюючи сім’явипорскувальну протоку. Остання відкривається у сечівник (уретру). Саме тут сечовий шлях об’єднується зі статевим. Секрети придаткових статевих залоз разом із сперматозоїдами утворюють сперму.

Сім’яні міхурці – парні залози, секрет яких забезпечує сперматозоїди поживними речовинами, а також підтримує їхню рухливість. Передміхурова залоза (простата) розташована під сечовим міхуром; охоплює верхню частину сечівника. Вона виділяє слиз, який забезпечує пересування сперматозоїдів сім’явиносною протокою а також процес сім’явипорскування.

Залози цибулини сечівника виділяють слизоподібний секрет, що захищає слизову оболонку сечівника від подразнювальної дії сечі.

Сперма ніколи не надходить у сечівник разом із сечею. Цьому запобігає спеціальний м’яз (сфінктер), розташований на виході у сечового міхура.