Принцип психологии, предполагающий наличие причинной обусловленности психических явлений, называется принципом

Первобытная человечества реконструируется по целому комплексу источников, поскольку ни один источ­ник в отдельности не в состоянии предоставить нам полной и достоверной картины данной эпохи. важнейшая группа источников — археологические источники — позволяют ис-10следовать материальные основы человеческой жизнедея­тельности.предметы, изготовленные человеком, несут в себе информацию о нем самом, о его занятиях и обществе, в котором он жил. по материальным останкам человека можно получить сведения о его духовноммире. сложность работы с этим видом источников заключается в том, что до нас дошли далеко не все предметы, связанные с челове­ком и его деятельностью. предметы из органических ма­териалов (дерево, кость, рог, одежда), как правило, не сохраняются. поэтому выстраивают свои кон­цепции развития человеческого сообщества в первобыт­ную эпоху на основании дошедших до наших дней матери­алов (кремневых орудий, глиняной посуды, жилищ и археологические раскопки способствуют приобретению знаний о самом начале человеческого существования, по­тому что орудия труда, изготовленные человеком, яви­лись одним из главных признаков, отделившим его от животного мира. этнографические источники позволяют при сравнительно- метода реконст руировать культуру, быт, общественные отношения лю­дей прошлого. этнография исследует жизнь реликтовых (отсталых) племен и народностей, а также пережитки про­шлого в современных обществах. для этого используются такие научные методы, как непосредственные наблюдения специалистов, анализ записей древних и средневековых авторов, способствующих приобретению некоторых пред­ставлений об обществах и людях прошлого. здесь есть одна серьезная трудность — так или иначе, все племена и народы земли подверглись влиянию цивилизованных об­ществ и исследователи должны об этом помнить. мы так­же не вправе говорить о полном тождестве самых отста­лых обществ — племен аборигенов австралии и первобыт­ных носителей сходных культур. к этнографическим ис­точникам также относятся фольклорные памятники, по которым исследуют устное народное творчество.

«стиль-це людина.» а що таке стиль?

знаменитому французькому вченому ж.-  леклерку де бюффону належить крилатий вислів: «стиль - це людина».  вираз це сьогодні розуміється, правда, не зовсім так, як мав на увазі бюффон [1], але зараз нас цікавить саме сучасний зміст цього афоризму.  мається на увазі, що стиль є проявленість людини - в слові, в поведінці, в одязі - всюди.  стосовно до художнього стилю в літературі це визначення парадоксальним чином одночасно занадто вузьке і дуже широке.  воно вузьке, оскільки в художньому стилі проявляється не тільки автор, але і щось більше: нація, епоха і т. д. у той же час воно дуже широке, оскільки в стилі може проявитися щось набагато менше, ніж цілісний світ автора.  наприклад, трагічний поет може написати веселий дружній мадригал,

єдине, що можна сказати з упевненістю, - це те, що в стилі завжди щось проявляється.  тому в найзагальнішому вигляді стиль можна визначити як спосіб прояву будь-якого змісту.

є два підходи до категорії стилю, один більш лінгвістичний, інший тяжіє до загальної естетиці.  у першому випадку стиль - це манера письма, більш-менш впізнавана система прийомів.  власне, історично саме слово «стиль» є метонімію.  стилем (грец. «стилос», лат. «стилус») в греції, а потім в римі називали паличку для письма.  на зворотному кінці цієї палички була своєрідна «гумка» для викреслювання погано написаного.  звідси виник вираз «перевертати стиль», тобто працювати над помилками, прати погано написане.  таку пораду ми бачимо вже у горація.  потім, ще в античності, сталася метонімізації, і стилем стали називати особливості написаного.  приблизно те саме можна сказати про російською мовою, коли ми говоримо «у цього письменника своєрідне перо».  так сформувалося розуміння стилю як системи прийомів,  характерних особливостей листи.  це дескриптивний (описовий) підхід, що має свої плюси, але в той же час досить обмежений.

у літературознавстві домінує інший підхід до розуміння стилю.  стиль - це, на думку багатьох теоретиків (в. в. виноградова, г. н. поспєлова, а. в. чичеріна, а. н. соколова та ін.) [2], «змістовність форми».  іншими словами, кажучи про стиль, ми маємо на увазі не тільки формальні особливості, але і те, що приховано за цими особливостями, план змісту.

сьогодні у зв'язку з цим часто говорять про стиль як понятті «голографічному».  метафора голограми, поширена в сучасній науці, дуже вдала, але вимагає певного